Проросійський пропагандист Кочубей, який живе в Києві, знайомиться з екстравагантною націоналісткою Гремиславою, снайперкою АТО/ООС, яка пише роман про Бандеру. Його текст випадково опиняється в Кочубея, і так з’являються дві паралельні сюжетні лінії: перша – про пригоди Кочубея на фронті українсько-російської війни, друга – про Степана Бандеру. Читав Олег Коцарев.

Наприкінці 2018 я написала матеріал для «Текстів», у якому йшлося про те, що сучасні українські письменники уникають табуйованих і соціально значущих тем. Більшість із них, як свідчить минулий видавничий рік, так і залишилися поза фокусом письменницької уваги, однак з’явилося декілька важливих книжок, у яких ідеться про переживання досвіду хвороби — власної чи близької людини. На цю тему наші автори також говорять нечасто, а тому до згаданих книжок варто придивитися ближче. Читала: Тетяна Трофименко

Що читачеві потрібно від детектива? Щоб було цікаво читати. І «Мертві моделі» Мартина Якуба— як раз такий детектив: відкриваєш щоб подивитися першу фразу, і відриваєшся вже десь на середині, та й те лише тому, що хтось відволік від читання. Книга динамічна, до того є кілька несподіваних поворотів сюжету і непередбачуваний кінець. «Навіть не здогадалася, хто вбивця, ледь не до самого кінця,» — написала Ольга Погинайко у коменті на Goodreads. Книга вийшла у видавництві «Смолоскип» 2019 року. Автор: Євген Лакінський http://facebook.com/MiyKvebek

У сучукрліті дуже мало текстів, де йшлося б про позитивний жіночий досвід родинного життя й материнства. Дітям здебільшого відведене другорядне місце в розвитку сюжету. Натомість б’є рекорди повторюваності образ авторитарної травмованої матері-істерички, яка гнобить усіх, хто потрапляє в орбіту її невтишимої енергії. Дуже поступово жінка сучукрліту перестає бути тільки жертвою чи іграшкою, залежною від чоловіка в емоційному й матеріальному плані, недієспроможною поза парадигмою кохання й родини. Авторка: Тетяна Трофименко

Книжка, насправді, дуже страшна. Бо це ж реально страшно — залишитися хворому на самоті без грошей і страховок посеред північно-американського міста, у дешевій орендованій квартирі. Коли не здатен ані працювати, ані навіть вийти з хати, але платити треба за все. Що б там не казали про ґендерну рівність, а Північна Америка досить ще патріархальна. Чоловік має робити перший крок, знайомитися, рятувати. Принаймні, цього від нього чекає суспільство. Оксана Луцишина не боїться казати правду про іммігрантське життя. Євген Лакінський, іммігрант і автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»

Якщо сказати про «Дивних людей» однією фразою, то давно я не сміявся так довго і щиро. Книжка просто нашпигована гумором. І гумор цей тонкий і глибокий. Ні, примітивні жарти теж є, але вкрай мало. А здебільшого —добра іронія. Україна, описана Чапаєм, неймовірно гарна, попри всі економічні та соціальні проблеми. Люди, що живуть в Україні, назагал добрі, хоч і мають тисячі недоліків. Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді» https://facebook.com/MiyKvebek/

Автор "Подорожі в пошуках України" та The Ukraine, книжок, які почались у нас на ТЕКСТах старовинним (для нинішніх реалій) методом sms-репортажу, тепер узявся досліджувати Україну "повільними мандрами", пішки. Цього разву він проблукав понад тридцять кілометрів тими самими кононівськими полями, яким присвятив знамениту новелу Михайло Коцюбинський.Intermezzo через сотню років влаштував: Артем Чапай