Вибір редакції

Від Краматорська до Бахмута — трохи більш ніж 50 км, але здається, що вічність. Їдемо дуже швидко. Обабіч залишаються Красна Гора й Соледар. Унизу палає Бахмут. Росіяни прориваються в нову частину міста. Групи ДРГ з'являються також на дорогах. Поляк Куба Сташек (інтерв'ю з ним тут), родом із Торуня, останнім часом їздить у Бахмут щодня. Куба – волонтер, який евакуює цивільних, він урятував уже понад сотню життів.

“Для Росії успіх усієї кампанії залежить від контролю над завойованими територіями, досягненням справжньої капітуляції українського народу”, цитувала німецька газета Більд план російської окупації ще до початку вторгнення. Розстріли, катівні, знущання — нічого нового, все це описано в українській літературі, яку вивчають у школі. Росіяни діяли звично.

Серпень 2022 року, США, Флорида. Я й мій 4-річний син Лев другий місяць гостюємо (читай "пересиджуємо війну") в сестри мого чоловіка. У нас є все для комфорту: гостинна родина, власна кімната, садочок для Лева через дорогу, океан, сонце й навіть українські друзі поруч.

29 липня в чат педагогів херсонської загальноосвітньої школи № 46 надійшло повідомлення російською: “30.07.2022 о 10:00 будет проводиться инвентаризация школы. Подготовить документацию, а также имущество, указанное в инвентаризационной ведомости. Явка всего педагогического коллектива обязательна”.

Росіяни поставили Оксану над свіжою могилою чоловіка й розважалися, стріляючи над головою."Спочатку вирвали ніготь на мізинці. Потім на середньому пальці. Другий було вже не так боляче, як перший. Біль такий, що не знаєш, що більше болить: коли прикладом роблять з тебе відбивну, чи коли не відчуваєш рук. Катували струмом. Такі тортури вони називали «електрофорезом» або «телефоном до Зеленського»", – розповідає Оксана Міненко з Херсона, історія якої є свідченням жахливих злочинів окупантів. Жінці 43 роки. Останні чотири роки вона була щасливою у шлюбі з 37-річним лейтенантом Нацгвардії Олексієм Хвостиком.Read this article in English

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.

29-річного піхотинця посеред бою прошила черга. Найболючіше Сашко відчув руку. Від неї швидко почало німіти все тіло. Хлопець сам наклав собі тугу пов’язку й намагався не знепритомніти. Розумів, що добре було б переміститися в більш прикрите місце, але рухатися не міг. Перестрілка тривала, тіло затерпало. Стрілецький бій перейшов у артилерійський. За кілька хвилин Сашкові прилетів уламок міни в шию. Далі вибух – і контузія.

В українських школах учителів російської мови та літератури вважали привілейованою кастою. Навіть вищою за викладачів історії. Історію, нагадаємо, вважали головно ідеологічною дисципліною в школі. «Історики» також читали курс "Основ держави і права". Вони ж, традиційно, були парторгами шкіл.

"Мій друг після поранення потребує протезування, пошукай щось у Польщі", — благально звернулася до мене знайома. Шукати довго не довелося: польський лікар вислухав, дав чіткі вказівки й назвав попередню ціну. Ішлося про протезування стопи, ціна не лякала. Я була задоволена розмовою. Але лікар по-дружньому зауважив: "Це не складне протезування. Хіба його не можна зробити в Україні?".

ТЕКСТИ поговорили з бійцем, який ось зараз перебуває в промерзлому окопі на українському сході. Військовий попросив не називати його імені.Read this article in English