Також краще купують сучасну українську прозу з глибоко прописаним соціальним тлом: такі твори беруть нагороди в конкурсах, з’являються в списках бестселерів. Думаю, соціальна проза про українські події найновішого часу стане трендом на найближчі роки. Сподіваємося знайти вартісні тексти. Про те, як революція і війна змінили читацькі уподобання розповідає головна редакторка одного з набільших видавництв «Клубу Сімейного Дозвілля» «КСД») Світлана Скляр Розмовляв: Олег Коцарєв

Голден Колфілд, головний персонаж роману Джерома Селінджера «Ловець у житі», хотів би, щоб письменник, чия книжка йому сподобалася, став його найкращим другом і щоб з ним можна було поговорити по телефону, коли заманеться. Вочевидь, цей ідеальний письменник поділяв однакові з Голденом цінності і тому видавався таким близьким. З цієї причини нова книжка Богдани Матіяш має багато шансів знайти прихильників і бути «розтяганою» на цитати, бо як не хотіти поспілкуватися з людиною, яка в непростий для сучасного українця час віднаходить сили писати про те, чого найбільше потребуємо – спокій, гармонію і любов? Авотор: Тетяна Синьоок

Вікторія Амеліна зі Львова не належить до відомих імен молодої української прози. Вперше вона «засвітилася» на цьогорічній «Коронації слова», але з поезією. Та ось її дебютний роман, що з’явився друком у видавництві «Дискурсус» (про яке ще буде сказано окремо кілька слів), одразу ввійшов до числа помітних прозових подій 2014 року, принаймні, так про книжку говорять чимало колег-письменників, рецензенти, та й інтернет сповнений згадками про неї (запит «вікторія амеліна синдром листопаду» в Гуглі дає понад 10 тисяч результатів). Одну з перших книжок про Майдан – «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної – читав Олег Коцарев.

В часи розвалу СРСР і боротьби за незалежність головний інтелектуальний центр антирадянщини був у Спілці письменників. У її будинку на Банковій день і ніч вирувало життя, народжувалися ідеї і планувалися акції. Сьогодні цей легендарний особняк частково продано, а у самій Спілці витає дух совдепу. Чесно кажучи, Спілку не шкода, шкода, що її головне приміщення, яке могло б стати громадським простором і літературним центром переходить у приватні руки ділків. Про це ми і говоримо з колишнім секретарем Спілки Сергієм Пантюком. Розмовляв: Сергій Демчук