Ми вибрали сім найкращих творів про події останніх двох років. Письменники не осмислюють, інтерпретують чи обігрують події, скоріше збирають факти. Звідси – тяжіння до документалізму, що виводить окремі книжки на межу документальної прози. Звідси - регулярне потопання в деталях. Хочеться вірити, що нинішні книжки про війну і Майдан готують ґрунт для подальших проривів і відкриттів. Огляд Олега Коцарева

Книжки нобелівського лауреата Світлани Алексієвич читаються легко і швидко, бо справді дуже добре написані, але почуття від них залишається депресивне. Бо пише вона про тяжкі і моторошні речі; а найстрашніше, що всі ці жахи - правда, бо тексти не художні, а документальні. Адже авторка українсько-білоруського походження, живе у Білорусі і пише російською про радянське життя. При цьому вона сприймає "русскоє" як "наше", але не любить путінський режим і з хірургічною точністю деконструює радянсько-російський мілітаризм. Автор Євген Лакінський

У видавництві «Фоліо» з’явилися друком два детективні романи чи скоріше повісті Андрія Кокотюхи. Перша зветься «Адвокат із Личаківської», друга – «Привид із Валової». Події обох книжок відбуваються у Львові в 1900-х роках, а головний герой, правник на ім’я Клим Кошовий, емігрує в це місто з Києва, що був тоді в складі Російської імперії. Бо там у нього виникли проблеми політичного характеру через зв’язок із українським рухом. Читав: Олег Коцарев

У цих збірках є кілька віршів, які з часом цілком можуть бути записаними у "класику". Це – «Життя Марії» Сергія Жадана («Meridian Czernowitz»), «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук («Видавництво Старого Лева»), «Червона книга» Дмитра Лазуткіна («Meridian Czernowitz») та «Открытый дневник» Бориса Херсонського («Дух і Літера»). Тенденції і враження вивчав: Олег Коцарев