Щоденники мотоцикліста. День 18: Слобощанщина - неймовірні простори, похмурі люди, терміново треба фотик!!!

22:53 ТРАГЕДІЯ! Від вологи щось перегоріло у фотіку. :(

22:48 Доїхав до марксиста Івана у Слов'янськ. У черевиках калюжі.

Іван одразу попередив, що тут намет мало допоможе, бо довкола - суцільні міста. (хоча ми колись замолоду прямо у Кривому Розі в наметі ночували :) ).

У кваліфікованих робітників тут досі зарплати по 3000 грн, але їх урізають з посиланням на кризу. Це хоч і Донецька область, але південь Слобожанщини.

Завтра на Луганщину, і пізніше назад на Донбас.

17:33 Вирішив проскочити повз хмару - відтоді й мокну і їду наосліп. "Політ крізь бурю", ггг. Ну не могло ж мені вічно щастити з погодою.

Дядько років під 50 мріє про кругосвітну подорож. Вони з "корєшком" висловили уважуху "людям, одержимим своєю ідеєю" і сказали "рулювати" в дощ. "А то шо ми відім? Работа, кафе, ліс, рибалка, дом". Це було в Балаклії.

А в Ізюмі я відігріваюсь під парасолем кафе. Шість мужчин обговорює тему "безалкогольное пиво - первый шаг к резиновой женщине". Сміється з жарту жінка років 35-ти з гарною усмішкою і таким декольте, що я аж не міг зосередитись, коли вона питали, скільки мені цукру :)

Грає шансон, усе душевно. За навісом валить дощ.

15:51 Село Лиман: раптом здалося, що я на Півдні. Хтозна чому. Може, тому - що з кожного подвір'я щось продають? І дорога в три ряди.

Продають часто віники! От тільки люди все трапляються неусміхнені і недружні, похмурі якісь. Як каже Солодько, "мрачні". Може, просто поки не щастить.

15:13 Зміївський район дуже гарний: завжди поруч із дорогою - ліс.

У Соколово посадив на моцик школяра, дав погиркати на нейтралці - щастю не було меж.

Таке я вже проробляв на Сумщині...

До цього небайдужі всі хлопці - байдуже, чи їм 11, як Сергію, чи 30, як мені.

Дуже важко мімікрувати під місцеву говірку: не можу вгадати, де корінь слова має бути російський, а де - український. Плюс акання.

Виглядає все небідно: хати з білої цегли, все побілено. Школа на 12 класів, школярів бачу багато.

Ось він, майбутній мотоцикліст Сергій :)

Сергій усе думав, що я виступав на шоу "Україна має талант". Зате миттєво здогадався, що їздити по Україні - "це у вас, навєрно, рАбота така". Довго дивився услід, розчулив.

14:50 Стало прохолодніше, приємно просторо. Великі відстані між селами: слободи ж :)) (слобода - село, яке засновувалося в пустці і звільнялося від податків; українці колонізували ці місця, скориставшись Смутними часами в Московському царстві - ZaUA.org).

Їду з Краснограда на Нову Водолагу, бо селами можу заблукати, а їхати сьогодні ще далеко.

14:37 Закайфувався дорогою і ледь не докайфувався. В маленькому райцентрі Карлівка задивився на знаки і світлофор, аж із-за вантажівки вигулькнула жінка.

Якби не загулькнула назад, я б - хоч і на 40 км/г - загальмувати не встиг. Це було на межі фолу :(

В районі - такі ж розвалені ферми, як на Черкащині.

Харківська область не вітає, а просто інформує про себе. Суржик ближчий до російської.

13:39 тут дві паралельні траси. Я, звісно, по старій... Неймовірно: прекрасна дорога, де я б'ю свій рекорд швидкості - і ЗОВСІМ порожня.

Між Новою Водолагою та Мерефою дві траси взагалі поруч, розділені 10 метрами газону й відбійником - цікаво виглядає. Дуже хотів стати в селі з милою назвою Комінтерн, але проскочив, бо навіть знаку нема.

А до деяких сіл є знаки - а за ними просто колія попід лісосмугою. Тут так якось просторо, вільно!

Але без Ромашки швидко стає самотньо.

Вже наче встигаю до Слов'янська до вечора, тож від Змієва невеличка дорога - і вже можна ставати під кожним стовпом чіплятися до людей.

11:20 Виїхав з Полтави в напрямку Харкова. Як завжди, на дві години пізніше за план :) Важко залишати затишок приємних розмов із приємними людьми.

Але потім знову втягуєшся в дорогу.