Британський письменник, репортер й автор книжки "У воєнний час: Історії з України" Тім Джуда написав для The New York Review про феномен волонтерського руху в Україні. Автор зазначає, що залученість українців до війни більша, ніж в усіх інших конфліктах, про які він писав (Джуда робив репортажі з Балкан, Нігеру, Вірменії, Афганістану та Іраку). Нижче наводимо переклад фрагмента статті.

Третина українських біженців у Чехії (понад 100 тис. осіб) офіційно працевлаштована й уже сплатила 8 млрд крон (322,5 млн доларів) відрахувань до бюджету. Водночас проросійські сили у країні роздмухують тезу, що коли чеський уряд допомагає українцям, він нехтує інтересами своїх громадян.70% працевлаштованих українських біженців у Чехії — жінки. Як вони шукали роботу? Які труднощі долали на цьому шляху? Як їм вдається поєднувати роботу й материнство, зважаючи на те, що поряд немає родини, яка могла б допомогти з дитиною?Про це ТЕКСТАМ розповіли українки, які знайшли в Чехії не тільки прихисток, а й офіційну роботу за своїм дипломом і покликанням.

Керівниця дитячої студії вокалу з Одеси Юлія Скальська, яка виїхала до Румунії, організувала там творчий центр для дітей і дорослих. Вона стала однією з героїнь артпроєкту Ukraine among us (Україна серед нас) румунського фотографа Аді Тудос. Про своє життя в Румунії вона розповіла у розмові під час зйомок.– До 24 лютого моє життя було таким заповненим роботою й похвилинно розписаним, що я довго не вірила в імовірність вторгнення, – згадує вона. – Коли чоловік розбудив мене словами “Юлю, почалося!”, то перше, що спросоння спало на думку, було: “Це неможливо! А як же мої проєкти?”. Тоді ще була надія, що все невдовзі завершиться й ми повернемося до колишнього життя. Але це страшне кіно ніяк не закінчується, а ми не можемо вийти з кінотеатру.

Видання The New Yorker опублікувало документальний короткометражний фільм "Я не хотіла знімати воєнний фільм" (I Did Not Want to Make a War Film) української режисерки Надії Парфан.

Українська художниця у своєму інстаграм-акаунті my_pet_spider публікує секрети, якими з нею анонімно діляться підписники.

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.

На фронті загинув український режисер монтажу Віктор Онисько, який працював над фільмами «Сторожова застава», «Захар Беркут», «Віддана», «Черкаси», «Рози. Фільм-Кабаре» та іншими.

— Волонтерство — це приємна штука, просто через те, що тобі кажуть дякую, — розповідає комік-волонтер Василь Байдак. — Коли в День волонтера я з пошти забрав нагороду-подяку від Спілки ветеранів та працівників силових структур — ледь не зомлів від хвилювання.Розповідаємо три історії українських волонтерів з XI Форуму розвитку громадянського суспільства.

Військовий ЗСУ Олег Берестовий записав відео з новонародженим сином, якому він співає колискову "Спи, котику милий, працюють Збройні сили".

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.