Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича напевно розчарує тих, хто сподівався від нього художньої прози в прямому розумінні цього словосполучення, чогось сюжетного типу «Рекреацій», «Московіади». Цей твір – радше «постмодерна» суміш прози з есеїстикою або її замінник, децентрований збірник географічних вражень, сюжетів, настроїв, спогадів. І не без самоповторювання (згадаймо «Таємницю»). Книжка, вихід якої обіцяли кожного Львівського форуму видавців, нарешті, з 11.11.2011 продається по 111 гривень. Читав: Олег Коцарев

Якщо в прозовому письмі Андрій Курков постає персонажем виразно російської культури, не лише мовою, а й алюзіями, контекстом, бекграундом, то в есеях, нарисах і т.п. письменник уже беззаперечний представник України, який оперує суто українськими категоріями. У цьому сенсі читання Куркова може бути корисним для тих культурних україномовних людей, хто має бажання зрозуміти своїх російськомовних і російськокультурних колег. Автор: Олег Коцарев

Вчора закінчився новий столичний книжковий ярмарок під досить звучною назвою «Книжковий Арсенал». Як нескладно здогадатися, проходив він у Мистецькому арсеналі. Чи не єдиному прохолодному місці Києва у ці дні. Властиво, це був і ярмарок, і фестиваль, і виставка. У найбільшій частині Арсеналу продавалися книжки, а в одному місці навіть автомобілі від спонсорів. Видавництв було представлено не так, щоб дуже багато, але майже всі найактивніші. Та питання чому в Києві ніяк не з'явиться і фестивалю, і виставки львівського масштабу продовжує висіти в повітрі, хоча видавці говорили про гарні продажі книжок. А ідея Ющенка перетворити заводське приміщення в культурний центр виявилася вдалою. По книжки ходив: Олег Коцарев

Цей серіал з тих, які можна або обожнювати, або ненавидіти. Відповідно, всі, хто його хоч раз дивився, чи «залипають» на ньому, очікуючи кожної нової серії, як свята, або навіть не хочуть про нього чути. Я відношуся до перших, тому що вважаю, що «Південний парк» - це енциклопедія сатири, причому не тільки на американське суспільство, але і на всі суспільства, взяті разом. Бо в принципі людина скрізь однакова. Чи дивно, що в «Південному парку» можна знайти масу паралелей із сучасною Україною. На робочому місці дивився мульфільм: Антон Зікора

У нашій постколоніальній культурі домінує неписане правило: все українське треба хвалити. Наші літератори, критики співають одне одному осанну на тій простій підставі, що створене українською не може бути поганим. А брак конкуренції і «зубатої» критики псує молодих і робить забронзовілими досвідчених літераторів. Якось вже в нас так склалося, що сказати слово проти української книжки, а тим більше такого метра як Ліна Василівна – це означає стати на бік українофобів, критикувати не конкретний твір, а цілу культуру, а з нею й націю. Виходить собі дорожче. Автор: Костянтин Возвдиженський

Коли журналіст TЕКСТІВ розмовляв із Василем ШКЛЯРЕМ у його кабінеті в Спілці письменників, у двері постійно заглядали читачі його останнього роману - про Холодний Яр у 1920-тих. Просили автограф, пропонували підтримку, просто дякували... Тітонька, яка продає книги у вестибюлі Спілки, скаржилася, що вже весь тираж розкупили. Схоже, ми переживаємо розквіт історичного роману - як і Забужко, Шкляр старанно вивчив джерела. З цього ми й почали - як можна втрапити в архів СБУ? Сьогодні навколо Василя Шкляра відбувається чимало подій. Шевченківський комітет номінував його на премію в галузі літератури. У відповідь, з подачі Дмитра Табачника, офіціоз почав кампанію цькування Шкляра. Сам він написав звернення до Януковича, у якому заявив, що не може взяти премію від держави, допоки міністром освіти є Табачник. В результаті указ президента (а саме ним присуджується премія) вийшов без Шкляра і премії в галузі літератури загалом.

Спільними зусиллями Забужко і Шевельов вибудовують картину України 1990-х років – з її ілюзіями й розчаруваннями, першими кроками й відкриттями (іноді – відкриттями велосипедів), досягненнями в різних галузях, з економічними і культурними катастрофами. Обидвоє часом начинюють свої листи долею снобізму та месіанства, натякають, що їм нема з ким поговорити на рівних. Автор: Олег Коцарев

Український читач полює на перший роман знаменитої поетки Ліни Костенко. Текст доволі несподіваний: Ліна Василівна пропонує своєрідний літопис перших чотирьох років ХХІ століття у вигляді щоденника 35-річного програміста, місцями вживає ненормативну лексику та цитує поезію Юрія Андруховича. Автор: Олег Коцарев