Переважно українські книжки про нинішню війну слабкуваті. Їх автори не дотягують до того, щоб опублікуватися в The New Yorker. Тим часом Росія починає продукувати сотні літературних текстів про війну на Донбасі. І хоча на брехні не напишеш дійсно гарної літератури, українським письменникам варто працювати швидше і якісніше. Текст російською. Автор: Іван Ампилогов, журналіст, ветеран

Фільм «вистрілив». Коли розсипається зерно, і дітей штурхають від нього, аби вони не взяли жодного зернятка. А в цей час його клюють ворони. Для мене “пострілом” було побачити сцени масових захоронень, але так делікатно, ніби бічним зором. Поруч - гарний ліс на тлі ніби “темніючої” України. І для мене було пострілом перетворення лірика-митця, простого селянина на воїна. Хіба в наші часи після російської агресії ми бачили не те саме? Якщо на фільмі “Моя бабуся Фанні Каплан” в залі було семеро людей, то тут - повна зала. Автор: Лана Самохвалова, Київ

Чума, революції, війни, занепад держав вертають справедливість і роблять бігатих бідними, тобто зменшують економічну нерівність. Згадки про “вирівнювання нерівності” через розвали держави сягають тисяч років тому: останні римські аристократи вишиковувалися в чергу по допомогу від Папи, найвищі серед майя мусили їсти ту ж їжу, що й простий люд. Зовсім недавно, анархія в Сомалі зменшила прірву в доходах населення країни та клептократів при владі. Автор: Walter Scheidel, The Atlantic.

Про те, як українські селяни намагалися воювати проти колективізації в 1930 році (а відтак, і проти майбутнього Голодомору), популярно розповідає нова книжка історичних нарисів заступника голови Українського інституту національної пам’яті Володимира Тиліщака «1930. УСРР. Повстання», що з’явилась у видавництві «Смолоскип». Читав: Олег Коцарєв