Уряд оголосив про підвищення комунальних тарифів. У відповідь профспілка «Народна солідарність» закликала громадян не плати комунальні послуги. І мешканці одного із столичних будинків відгукнулися на заклик. Цей метод боротьби викликав широку дискусію серед громадських активістів, котрі гуртуються навколо коаліції «Новий громадянин» Місце дискусії: гугл-група

Ющенко бачив своє завдання президента в якості місіонера традиційної української культури. Потрібно визнати: ми просто не можемо знати, чи дійсно пропаганда культури та історії допоможе будувати успішну процвітаючу державу. Але Ющенко наразі є єдиним президентом в новітній історії України, який мав чітку ідею розвитку України і намагався її втілювати. Публікуючи цю статтю ми розраховуємо на плідну дискусію щодо оцінки екс-президента. Осмислення досвіду п’ятирічки Ющенка це свого роду навігаційний пристрій, який допоможе знати правильний шлях в майбутньому Автор, один з читачів ТЕКСТІВ, Тарас Стаднійчук

У нашій постколоніальній культурі домінує неписане правило: все українське треба хвалити. Наші літератори, критики співають одне одному осанну на тій простій підставі, що створене українською не може бути поганим. А брак конкуренції і «зубатої» критики псує молодих і робить забронзовілими досвідчених літераторів. Якось вже в нас так склалося, що сказати слово проти української книжки, а тим більше такого метра як Ліна Василівна – це означає стати на бік українофобів, критикувати не конкретний твір, а цілу культуру, а з нею й націю. Виходить собі дорожче. Автор: Костянтин Возвдиженський

Що б галичани та усі фанати української мови могли зробити, щоб "повернути Схід до рідної мови"? Розвивати торгівлю. Розвивати виробництво. Збагачуватися. Робити кар'єру. При цьому не поступатися мовою. Шухевич прославився тим, що керував УПА. На жаль, мало хто пригадує, що до війни він був успішним бізнесменом. Якщо вже брати приклад з ватажків УПА - то саме у цьому. Коли галичани створять хоч одну успішну україномовну компанію з філіями "від Сяну до Дону" - мова стане корисною для кар'єри. Автор: Євген Остапенко

В продовження бурхливої дискусії про те що краще героїчно вмирати, чи вести політичну боротьбу друкуємо статтю про дебати навколо повстання проти німецької окупації у Варшаві в серпні-вересні 1944 року. Поляки й донині сперечаються: що важливіше – загинути героїчно для майбутнього нації, чи зберегти своє життя, теж для майбутнього нації. Польські дебати вивчав: Андрій Вайда

Інколи обговорення є не менш важливим та цікавим, ніж початковий текст. Пропонуємо вашій увазі підсумок спілкування в коментарях під дискусійною статтею "Ідеологія інтегрального націоналізму шкодить. Краще творити культуру, ніж героїчно вмирати", одна з головних думок якої - краще вести мирну політичну боротьбу, ніж героїчно умирати і змушувати до цього співвітчизників. Колективні автори: Омелян Тарнавський, Роман Кульчинський, Aleks, Онисько, Андрій Вайда, Констянтин Воздвиженський, Leschinsky Oleg, Павло Солодько, Антон Зікора

На чималу частину політично активних українців і досі має вплив ідеологія інтегрального націоналізму, котру розробила і проповідувала у 30-х роках минулого століття ОУН. Це звідти "культ боротьби", ниття про "націю рабів", шкодування, що напередодні Голоду-33 не було масового повстання, бажання знайти якусь переможну битву і гучно її відсвяткувати тощо. Насправді українців важко назвати миролюбивою нацією. Проте досвід інших націй доводить: аби здобути свободу і незалежність, краще вести мирну політичну боротьбу, ніж героїчно умирати і змушувати до цього співвітчизників.