Якось, повертаючись додому, в Донецьк, із зимової вакації у Карпатах, їхав у купе потяга «Івано-Франківськ – Дніпропетровськ» з трьома хлопцями з Франківщини, що прямували на схід за місцем навчання або роботи. Спілкувались поміж собою українською мовою, однак – лише між собою: коли повз гурт пробігала молода провідниця, один з них (студент) звернувся до неї російською: «Извините, а когда вы откроете туалет, чтобы можно было вымыть руки?» Несподіваний перехід на російську мову був для нього – як, правдоподібно, й усіх оточуючих – настільки природним і звичним, що ніхто не звернув на нього уваги. За мовною практикою спостерігав: дончанин Сергій Стуканов

Ця стаття є відповіддю на матеріал Євгена Золоторьова, опублікований днями у "Текстах". У ній автор спробує довести, що 1) протиставлення республіки та демократії як двох нібито різних систем управління є хибним; 2) ще більш хибною є ідея обмеження функцій держави (у сенсі прийняття цією державою рішень, що впливають на життя всього населення) і заміни цих функцій «індивідуальними» механізмами, що базуються на приватних (комерційних) стосунках. Автор: Сергій Лук'янчук

Політики при владі змінюються, а засадничі проблеми залишаються, більшість населення вперто живе минулим. Як вийти з цього кола? Джин Шарп вказує на необхідність спочатку переконати більшість у цінностях свободи. Андрухович пропонує не шкодувати за Донбасом, який може відділитися, дійсно там постійно голосують, як не за комуністів, так за Регіони, чи Вітренко. Прибалтійські держави здійснили свій ривок не в останню чергу через те, що не надали права голосу російськомовним - усім, хто туди приїхав після 1939 року. Ще один варіант - забрати право голосу у тих, хто отримує зарплату з бюджету. Про нього і подискутуємо. Автор: Володимир Золоторьов

У статті такі переплетіння правильних твердженнь і екстремістських заяв, необхідних заходів і утопічних проектів, що коментар потягнув на окремий матеріал. Перехід на «часткове резервування» - не примха жадібних банкірів, а потреба розвитку економіки. Інфляція корисна, вона не дозволяє жити на раніше вкрадені гроші. Автор: Владимир, учасник спільноти ТЕКСТІВ

У дитинстві здається, що світ навколо нас стабільний. Що він завжди був таким, як тепер. І наш дім вічний, і що дерево у дворі було завжди - і завжди було таким же високим. Так само, наше місто завжди було таким самим. І там завжди говорили такою ж мовою, як тепер. І решта світу так: у Франції завжди жили французи, у Англії - англійці, а у Польщі - поляки. А потім підростаєш. І виявляється, що твій дім побудували за 20 років до твого народження, а раніш тут чийсь фруктовий сад. І що дерево у дворі посадили ще пізніше. Автор: Євген Лакінський

В українців є така дурнувата риса – часто захищати щось, не задумуючись, що саме. Наразі це стосується старої архітектури Києва, яку так затято захищають чимало мешканців міста. Відома річ із психології – довколишні символи, лад у хаті впливають на особистість. Давно відомо: оточуюче середовище впливає на психіку. Те саме стосується й архітектури міст. Над містобудуванням розмірковував: Олесь Кульчинський

Вимога до продавця чи офіціанта відповідати українською часто сприймається, як "випєндрьож". А точніше - суто як прояв ідеалізму і бажання підігнати об'єктивну реальність під якісь абстрактні стандарти. Тобто, нав'язати іншим незручну для них поведінку виключно заради "Високих Ідей". Вважається, що всі навколо чудово розуміють російську, а отже "мовне питання" не є принциповим. Здається, ніби "національно свідомі" штучно ускладнюють ситуацію і створюють конфлікти на порожньому місці. Мовою переймався: Євген Остапенко

Дуже цікавим є ставлення до Гоголя націоналіста Євгена Маланюка. Під час свого празького періоду життя і творчості між двома війнами Гоголю дісталися дуже злі рядки Маланюка. Проте вже в США у есеї “Нариси з історії нашої культури”” (1954) Маланюк захоплювався саме українською складовою творчості Гоголя, навіть поміщики з “Мертвих душ”, зазначав Маланюк, є українськими поміщиками, з українським характером. Річниця з дня наодження Гоголя вкотре дає привід: подискутувати по «укаїнськість» та «російськість» письменника. Над Гоголем розмірковував: Вадим Джуваґа

"Голос за кадром" описує росіян красномовно: "кацап'юги ... дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров'ю мармизами", "кацапидла", "вошива кацапня". Може у тодішньому селі так і говорили, але автор це пише сьогодні і від свого імені. І ніяких нюансів. Нещодавно польський кінорежисер Єжи Гофман, котрий за словами письменника Василя Шкляра мав би працювати над екранізацією «Чорного Ворона» несподівано для багатьох українців заявив, що не буде цим займатися і пояснив відмову досить різко: «твір ксенофобський». ТЕКСТИ спробували подивитися на роман очима людини котра послідовно пропагує гуманістичні цінності і звернулися з проханням проаналізувати «Ворона» до Євгена Лакінського. Автори: Євген Лакінський, Орест Зог