Матеріали автора Артем Чапай

За день до російсько-фашистського вторгнення я з-поміж письменників PEN-клубу записував звернення й казав, що найбільше не хочу стати біженцем. О п'ятій ранку наступного дня ми прокинулися від вибухів із фразою "це воно". Нам неймовірно пощастило: друзі вивезли нас із дружиною і, головне, наших дітей з Києва.

Наш постійний автор відвідав акцію антивакцинаторів у центрі Києва – й навіть зустрів кількох давніх знайомих. Увага, в тексті відтворюються тези дезінформації. Ми вирішили, що від того, напишемо ми про це чи ні, мало що зміниться.

Письменник і віднедавна вуличний фотограф Артем Чапай, автор "Подорожі в пошуках України" та The Ukraine — книжок, які почались у нас на ТЕКСТах старовинним для нинішніх реалій методом sms-репортажу — продовжує досліджувати Україну повільними пішими мандрами.

Тепер стає зрозуміло, чому книжки про тропіки любили оформлювати в жовто-чорних тонах. Це не стилізація:

На тротуарах хаос. Наприклад, біля відділення "Нової пошти" на Русанівському бульварі їздять один за одним автомобілі (відділення – до 30 кілограмів, є хлопці-носії, але ж усім дуже треба заїхати просто під двері, по тротуару, можливо, тому що припаркуватися поруч на дорозі просто нереально). Щоразу пройти повз це відділення НП із дітьми й дійти до пішохідної зони – небезпека. Зрештою ми стали ходити протилежним боком вулиці, хоча й там під ресторан постійно заїжджають тротуаром. Але менше.

Артем Чапай, автор кількох відомих книжок (від «Тата в декреті» до «Дивних людей») через умови пандемії почав освоювати стріт-фотографію. Одне з його фото вже стало популярним спершу в фейсбуці, а тоді в інстаграм-спільнотах вуличних фотографів з усього світу. Ми попросили нашу арт-директорку Надя Кельм відібрати кілька найкращих, на її думку, знімків. Більше ви можете побачити в автора.

Тільки краса ця вже зовсім інша, медитативна й меланхолійна:

Автор "Подорожі в пошуках України" та The Ukraine, книжок, які почалися у нас на ТЕКСТах старовинним (для нинішніх реалій) методом sms-репортажу, продовжує досліджувати Україну, тепер повільними пішими мандрами, які він називає "сковородування". Цього разу - батьківщиною самого Сковороди.

Карантин – пішоходу не завада. Оскільки ж автор свято і з задоволенням дотримується соціальної ізоляції, далі тут – спілкування лише з позалюдськими формами природи.