Від Краматорська до Бахмута — трохи більш ніж 50 км, але здається, що вічність. Їдемо дуже швидко. Обабіч залишаються Красна Гора й Соледар. Унизу палає Бахмут. Росіяни прориваються в нову частину міста. Групи ДРГ з'являються також на дорогах. Поляк Куба Сташек (інтерв'ю з ним тут), родом із Торуня, останнім часом їздить у Бахмут щодня. Куба – волонтер, який евакуює цивільних, він урятував уже понад сотню життів.

Оксана боїться, тому воліє залишитися в саду. Винесла собі стільчик із хати, поки все зроблять. Сидить і курить айкос, а її погляд блукає десь понад льохом, понад деревами. Цвітуть вишні, трава вкрила подвір’я зеленим килимом — смерть здається зараз недоречною й невчасною. Але вона тут, в Оксани на городі. Викопують її брата, якого застрелили росіяни. Йому знесло пів черепа, й голова стала кривавим місивом. У Бородянці на Київщині щодня знаходять нові братські могили. Не вистачає копачів, обладнання та працівників моргів. Як ексгумують і перепоховують людей — репортаж «Текстів».Текст: Ярослава Тимощук, фото: Марцін Судер

Щоб у мирний час американському солдатові навчитися користуватися протитанковим комплексом Javelin, йому потрібно пройти 80-годинний курс — майже два тижні щоденних занять. В українців стільки часу немає, тому вони опановують смертельні «іграшки» за два дні. The Wall Street Journal опублікував нарис з одного з таких тренувальних класів у Запорізькій області. «Тексти» наводять переклад репортажу з незначними скороченнями.

Постріл був вдалим – автоматичний міномет «Васильок» розлетівся разом з розрахунком, а за декілька секунд вибухнула і вантажівка, що була поряд з ним.

Американські журналісти тиждень працювали у Бучі, містечку, яке стало символом жахливих злочинів російської армії проти цивільного населення України. Вони провели десятки інтерв’ю з родичами та близькими загиблих мешканців містечка, а також слідчими, коронерами й чиновниками, щоб зафіксувати обставини цих смертей. Зафіксувавши події цього моторошного місяця окупації, вони створили карту. «Тексти» переказують основне з матеріалу, повну версію і фоторепортаж можна побачити тут.

Наш постійний автор відвідав акцію антивакцинаторів у центрі Києва – й навіть зустрів кількох давніх знайомих. Увага, в тексті відтворюються тези дезінформації. Ми вирішили, що від того, напишемо ми про це чи ні, мало що зміниться.

Штат лікарні за останній рік скоротився на 70%. Медсестра вищої категорії Марина, яка має 21-річний стаж, місяць як працює в ковідному відділені і каже, що тут значно складніше: “У нас були люди, які відпрацювали кілька змін і звільнилися. Дуже тяжка праця”.

Мешканці 13-ти сіл обрали головою Підвисоцької ОТГ Віктора Лозінського, засудженого за вбивство.

Задушливого та липкого літнього ранку Сегер Одабаши починає робочий день у своєму офісі із відчиненими вікнами. Вона вмикає комп'ютер і вивчає перелік імен на екрані. Сьогоднішній список містить близько 50 випадків – удесятеро більше, ніж кілька місяців тому. Вона має відстежити всіх цих людей, житла яких розкидані по району. Її робота – запобігати поширенню Covid-19.

«Дає дихати апарат, — погоджується хвора жінка, тяжко дихаючи. — Але дуже сушить. Тому мені трошки його відключають». Поруч лежить старенька пані, їй кисень іде через носові трубки. В іншої хворої мимовільно притягують увагу пролежні на обличчі від кисневої маски. Містечко Чортків на Тернопільщині — у «червоній зоні». Лікарні ще не переповнені, але наближаються до межі. Хвилі заражень розходяться після масових гулянь.