Волонтерські практики під час війни і революцій, якими відомі українці у світі, цілком вкладаються в контекст вікових європейських традицій волонтерства. У Німеччині, наприклад, пожежні служби досі майже цілковито складаються з місцевих мешканців-волонтерів. За даними Eurоpean Economic and Social Committee (EESC), кожен п’ятий європеєць витрачає вільний час для суспільної користі. Від держави волонтери мають податкові пільги, роботодавці зважають на цей рядок у резюме.

«Люди, які не знають мови і ринку, беруться за щось, чого раніше ніколи не робили, і просто починають», — описує українських підприємців у Польщі доктор Ян Бжозовський із Ягеллонського університету, який досліджує мігрантське підприємництво в Польщі. Він називає рису, яка вирізняє українців поміж інших мігрантів, «безтурботним оптимізмом».

«Сидять на шиї» — цей штамп досі супроводжує українських біженців у Європі. Але офіційні дані свідчать про інше: тільки в Німеччині працює вже понад 300 тисяч українців. Більшість із них — жінки, які після втечі від війни не лише вивчили німецьку, а й відкрили власний бізнес або поєднують кілька робіт. Розповідаємо історії трьох українок, які працюють, платять податки і формують інше уявлення про біженців — як про сильних і відповідальних людей.

Понад мільйон українських дітей перебуває за кордоном після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Діти відвідують місцеві школи, вивчають мови, швидко адаптуються до нового середовища. І, якщо не докладати жодних зусиль, можуть втратити національну ідентичність, забути, хто вони й звідки. Як цьому запобігти?

Поміж українських підлітків є герої, які виявляють мужність і патріотизм, обстоюючи національну ідентичність на окупованих Росією територіях України. Але є й жертви російських спецслужб, які на їхнє замовлення виготовляють вибухівку, щоб підривати держустанови, людей та авто в прифронтових і тилових українських містах.

Texty.org.ua продовжують розповідати, як побудовані й розвиваються виробничі процеси на сучасних підприємствах у країнах ЄС, де продуктивність праці вища, ніж в Україні, для того щоб ми переймали кращий досвід. Сьогодні історія про те, як змінювалося іспанське мʼясопереробне підприємство з початку XXI століття, яку нам розповів українець, що працює в Іспанії у цій галузі понад 20 років.

«Надмірна вимогливість до персоналу сприймається як ознака поганого виховання», — каже українка, яка нині працює в барі іспанського міста.Принципи взаємної поваги і лояльність — те, чого нам явно бракує у сфері обслуговування. Ця проблема не суто українська, тому ми поцікавилися, як її вирішують у різних країнах Європи. Про це розповіли українки, які живуть і працюють в Іспанії, Франції та Швеції.

Надія Майбогіна, яка працює аналітиком і викладає фінанси в британській школі, а також має значний досвід роботи в українській освіті, ділиться на своїй фейсбук-сторінці спостереженнями про те, як реагує система освіти на проблемного учня. Texty.org.ua публікують ключові висновки аналітикині.

Театри, картинні галереї, скульптури та інші культурні об’єкти — невід’ємна складова життя навіть у невеличких європейських містечках. Наприклад, у Швеції 1% із кожного будівельного проєкту в Європі має витрачатися на мистецтво. І це єдина значуща перевага країн ЄС перед Україною, вважає Інна Волосевич, письменниця, заступниця директора дослідницької агенції Info Sapiens. Вона поділилася своїми міркуваннями про різницю в підходах до розвитку культури в Україні та Європі — це ті практики, які нам варто було б запозичити в майбутньому.

Завішані кондиціонерами, «прикрашені» будками-балконами і різнокольоровими латками утеплених стін — такий вигляд іноді мають навіть старовинні будівлі на центральних вулицях українських міст. Обличчя історичних будівель на свій розсуд можуть спотворити і власники бізнесів, і місцеві мешканці.