Моя мама передбачливо зберегла у шафах радянські повзуни, в котрих виходили ми з братом, “для онуків”. Тоді з неї сміялись. Аж виявилось, що через 25 років ці предмети радянського легпрому змогли стати у пригоді щонайменше двом дітям сучасної незалежної України. Натомість за ці роки шити якісні повзуни в Україні майже розучилися: тканина, що легко линяє, рветься й розтягується та кнопки, що не витримують часто й кількох одягань — це враження від абсолютної більшості придбаного українського дитячого одягу. Натомість самі виробники від імені профільної асоціації нарікають на засилля секонд-хенду, дешевих китайського та турецького шмаття, а також відсутність державної підтримки, які нібито заважають їм виробляти передовсім якісний продукт.

Чого не вистачає українському виробнику, аби одягти у “своє” співвітчизників — з’ясовував Олексій Воронин.