Цей текст я пишу в містечку Хелмно на півночі Польщі. До українського кордону – майже 700 км. Шість років тому сюди поїхала на заробітки моя мама. Мені пощастило, бо мамин роботодавець запропонував мені роботу і дав безкоштовне житло. Працюю закрійницею на меблевій фабриці. Робота виснажлива, з 6:00 до 16:00 щодня. Мешкаємо ми у квартирі з трьома хлопцями з України. Нам з дітьми виділили окрему кімнату, ванна і кухня спільні. Це не те, до чого я звикла в Україні. Ми всі без кінця чатимося з подругами, котрі опинилися в різних країнах. Я вирішила про них написати.

«Громадське радіо» опублікувало подкаст розмови Тетяни Трощинської з психотерапевткою Наталею Підлісною, яка на декілька тижнів залишала свій дім після того, як його пошкодило вибухом. Зараз вона повернулася і працює.

Політична аналітикиня фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" Марія Золкіна відповідає на питання, чи слід зараз негайно залишати країну та їхати за кордон.

Заклики розстріляти представників місцевої влади, мерів – один з найпоширеніших мотивів під час інтерв’ю. Презентуємо другу частину дослідження бідності в Україні. Про першу читайте у нашій статті: “Культура бідності й «зламана система». 10 правд про українське зубожіння”

У Польщі, як пишуть місцеві медіа, опинилось більше двох мільйонів українців. З’явилась окрема сфера юридичних послуг для українців, змінився ринок нерухомості (зросли ціни на оренду і продаж житла), українською «заговорили» банкомати й автомати з продажу квитків.

Серйозні українські медіа не пишуть про еміграцію – мабуть, аби не заохочувати до неї наших людей. А отже, народ дізнається про еміграцію до Канади виключно з російськомовних джерел — і то не завжди чесних. Чимало людей хочуть знати про практичний бік іммігрантського життя. У цій статті — відповіді на 8 найпоширеніших запитань.

Тільки тепер я розумію, наскільки важко іммігрувати людям, які вже чогось досягли. Емігрувати не важко: кажеш усім (і самому собі) що на тебе чекає краще життя. А потім починається імміграція: опиняєшся посеред іншої країни. І все треба починати з нуля. І ніхто тут тебе не знає. І навіть мова інша. Про свою еміграцію розмірковує: Євген Лакінський

Чому я поїхав? Бо не хотів залишатися у Одесі. Я люблю це місто, але не можу довго бути з ним. За першої ж нагоди десь їхав - переважно, до Росії, де були інтернетівські друзі. Отримавши диплом, я першим ділом сів на потяг Одеса-Уфа (у Уфі багато творчих, розумних та й просто добрих людей, з багатьма з них я мав щастя спілкуватися; пізніше я вичитав у Шкляра, що башкири - «юродиві з лиця»; мабуть Метру-народознавцю видніше). Думав придивитися до ситуації і може залишитися у "екзотичних краях" - Башкирія, чи Пітер, чи Сибір... Про свою еміграцію розмірковує: Євген Лакінський