Краматорськ, який сьогодні опинився на лінії фронту, був форпостом “Пласту” на Сході Україні — національної скаутської організації, у якій дітей навчали бути відповідальними, самостійними й корисними для держави громадянами, а також виживати самим у складних умовах. Підлітки-пластуни нині волонтерять в евакуації та мріють повернутись у рідне місто.Про те, яким був краматорський “Пласт” до війни та чим пластуни займаються нині, для ТЕКСТІВ написав Олексій Ладика з Краматорська, колишній пластун.

Якісно зібраний рюкзак бойового медика коштує одну-дві тисячі доларів і може врятувати життя десятьом людям. Індивідуальна аптечка має бути в кожного солдата. Але цього всього нині критично бракує: 24 лютого українська армія зросла в кілька разів.Україна виявилася не готовою до повномасштабної війни, виробники тактичної медицини в усьому світі теж не сподівалися на такі обсяги замовлень. Зараз волонтерам ніде купувати медичні засоби для армії, тому деякі люди почали відправляти на фронт неякісні саморобні турнікети, протерміновані ліки й просто непотрібні речі. Але неякісні медичні засоби не лише не допомагають — вони вбивають.

"16-річна дівчина втекла від обстрілів на Донеччині, сама дісталася місця збору й попросила волонтерів вивезти її. Але вони не можуть. Дівчина неповнолітня, а 75-річна бабуся, яка залишилаcь у підвалі свого будинку в Миколаївці, онуку не відпускає.Не зрозуміло, на кого чи на що вона чекає: чи на “русский мир”, чи на наших військових, чи на припинення бойових дій", — Георгій Зейков, координатор складної евакуації харківського фонду Rescue Now описує одну з багатьох проблем, перед якими постають волонтери.

Коли торік у серпні Олена Запорожан відкривала своє ательє-майстерню а Полтаві (39 квадратів, дрібні ремонти, пошив суконь, постелі й дитячого одягу), вона й подумати не могла, як усе закрутиться з початком повномасштабної війни.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Аліна Смутко.

Гарячі обіди з волонтерської польової кухні дають змогу вижити тисячам мешканців обстріляних будинків у Чернігові, які досі стоять без води, електрики та газу. Про відновлення цих будівель і комунікацій поки що не йдеться, засобів до існування в багатьох, хто там живе, немає, а у квартирах масово орудують злодії.Червневий полудень. Неподалік магазину "АТБ" у чернігівському мікрорайоні Музикалка зібрався натовп. Люди прийшли з розбомбленого будинку, що на вулиці Мазепи, 56. Чекають на приїзд польової кухні з безплатними обідами. У кожного в цій черзі своя сумна історія. Люди діляться, їм боляче.

Перший броньований бус для ЗСУ киянин Андрій Бурахович знайшов і придбав у 2014 році — для колишнього колеги, який пішов воювати в АТО. Гроші на нього збирали серед колег, друзів, учасників спільноти офроудерів і клієнтів Андрієвого СТО в Києві.Його станція є технічною базою команди “Всюдихід” — спільноти любителів перегонів на джипах по бездоріжжю. Потім було ще кілька пригнаних авто і десятки відремонтованих — уже вісім років на цьому СТО постійно ремонтують армійські автівки. Здебільшого своїм коштом, гроші збирають лише на дорогі запчастини. Так клуб за інтересами перетворився на дієвий волонтерський осередок, хоч і не зареєстрований офіційно.

Сучасна оптика на війні — критично важлива, дорога й до того ж дуже тендітна. Прилад за десятки чи й сотні тисяч гривень можна за мить утратити в бою, під обстрілами чи просто в складних умовах окопного життя (миші гризуть). Робота майстрів, які ремонтують зламані оптичні прилади, без перебільшення рятує життя українським воїнам, допомагає вбивати загарбників та економить десятки тисяч гривень, які можна витратити на інші потреби захисників. “Ремонт оптичного прицілу Yukon Jager 3-12x56. Він був у прямому сенсі під землею, залитий повністю водою", — звітує Вектор-оптична лабораторія на своїй сторінці у фейсбуку.

Вирощувати цього року картоплю, капусту, моркву й перець — не бабусина забаганка, а український продовольчий фронт. Не варто сподіватися на традиційно багатий урожай: території окуповано, поля в процесі розмінування, сільськогосподарську інфраструктуру пошкоджено або знищено. Імпортні овочі навряд чи будуть дешевими.Багатодітна родина в середині квітня повернулася додому, в село Бузова, й узялася садити город замість облаштовувати газон біля дому. Це їхній внесок у подолання продовольчої кризи, що може загрожувати Україні через війну."На початку лютого ми висадили розсаду перцю. Блокаду під час окупації витримало лише 12 маленьких і нещасних перчиків. Ми так їх і називаємо – «бойові перці»", – розповідає Ганна Гнатюк, митна брокерка й мама чотирьох синів.Узагалі-то її велика сім’я не планувала цього року "працювати на врожай", адже на ринку зазвичай усе є. Однак бойові дії в селі та волонтерська ініціатива громадських організацій переконали: країні потрібні "городи перемоги".

"Купила переселенцям три свині й запропонувала робити копчені ковбаси для армії, щоб не депресували", – розповідає чернівецька підприємиця Яна Руденко. Коли почалася повномасштабна війна, вона поставила свій бізнес на паузу й узялася допомагати тим, хто цього потребує. А згодом руку допомоги протягнули і її бізнесу. Айтішник зі Львова Юрій Барнович придумав, як поєднати збір пожертв для війська з підтримкою української економіки, й зібрав команду, яка нині вже втілює ініціативу “Support Ukrainian army”.

Глушимо двигун. Видихаємо. Поряд паркуються такі самі переселенці, як і ми. Утомлені люди відчиняють дверцята авто, розминають ноги, допомагають вибратися притихлим дітям, витягують собак, переноски з кішками й клітки з папугами та хом'ячками. Підходять волонтери, вітають і всміхаються.