– Мам, давай швидше, я не хочу спізнитися, ми сьогодні пишемо листа прем’єр-міністру!Моя донька Яся навчається у п’ятому класі державної початкової школи в Лондоні. Вона одним махом допиває чай, хапає наплічник, обіймає наостанок свою кицьку і вилітає з квартири.Я звикла їй вірити: якщо дитина стверджує, що клас буде писати листа Борису Джонсону, значить так воно і буде (минулого місяця вони малювали своїх улюблених героїв для королеви Єлизавети II, виявилось, це був конкурс для нових поштових марок).Після розпитувань дорогою я дізналась, що учні школи у східному Лондоні написали обуреного листа прем’єр-міністру через те, що поруч вирішили звести великий житловий комплекс. Тож шкільний ігровий майданчик виявиться затиснений будинками й буде «overlooked», тобто учні відчуватимуть, що за ними спостерігає забагато людей, а це, погодьтеся, доволі некомфортно.Вчителька Ясіного класу роздрукувала листа, прочитала вголос, пояснила учням, що відбувається і навіщо захищати свій простір, запропонувавши усім подумати, як би вони аргументували свою позицію. На роздуми дала один день. Я не знаю, чим закінчиться історія із забудовою біля школи, але мені дуже подобається такий підхід вчителів до виховання маленьких громадян. Але давайте розкажу про все послідовно.Відразу зазначу, що опишу виключно наш власний досвід навчання в англійській школі – без претензії на узагальнення. Бо далеко не всі українські батьки в Британії поділяють моє захоплення місцевою освітою, радше навіть навпаки.
