Вибір редакції

Новий російський міністр оборони — розумний технократ, імперець і не краде. Також він розуміє, як працює російська екосистема інновацій. Його завдання — зробити закостеніле російське МО відкритим до нових технологій. Тим часом Україна не має відповідальних за аналіз нових викликів війни, пошук і впровадження рішень, які допомагатимуть бійцям.

Я стою на кухні, мию електропічку, у прочинені вікна світить весняне сонце, повіває вітерець. Аж раптом гучний вибух. Будинок здригнувся.Read in English«Ага, КАБ (керована авіабомба, докладніше про неї читайте тут — Ред.), — прикидаю я, — напевно, зараз друга буде, вони завжди парами». І справді, майже одразу чую ще один вибух.Відкриваю місцевий чат, там уже посипалися коментарі: «Ооогооо бахнуло», «Потвори кацапські», «блохольоти». І тут же смайлики: сердечка, руки, складені в молитві.Нарешті вмикається сирена. Йду далі мити пічку.

Ми детально вивчили статус, привілеї та політичний вплив польських фермерів. Їхні маніпулятивні твердження щодо українського зерна повторюють навіть адекватні політики й основні ЗМІ. З’ясовуємо чому.

Сьогодні на фронті одним із найстрашніших видів російської зброї стали керовані авіабомби (КАБ). Це старі боєприпаси (ФАБ — фугасні авіабомби) вагою від 0,5 до 1,5 тонни, на які росіяни навісили крила й обладнання для корекції польоту.

Важливо: ми програємо Росії в стратегічній адаптації. Про це влучно написав генерал Мік Раян: “Хоча Україна досі легше експериментує на полі бою, проте в неї великі проблеми з тим, щоб систематизувати отримані уроки й поширити на всі Збройні сили. Водночас Росія повільніше вчиться через … більш централізовану філософію управління, однак, коли вони чогось навчилися, вони швидше поширюють це у військах та військовому виробництві” (докладніше читайте тут: У чому полягає адаптаційна перевага Росії та як її усунути: ґрунтовний розбір Міка Раяна).Якщо не звертати на це уваги й швидко не змінитися, ми програємо війну. Відбувається це передусім через слабкість і некомпетентність державного управління.

Занурившись у численні відео на YouTube про те, як уникнути мобілізації, ми побачили велику мозаїку учасників антимобілізаційного руху. Адвокати, юристи, активісти зі стажем і просто “міські божевільні” — усе це люди і сили, які згуртувалися довкола мобілізаційного питання. Частина з них закликає бити працівників ТЦК. Звісно, у цьому русі чимало російських агентів, які лише грають роль активістів, але є і люди, що безпосередньо не пов’язані з російськими пропагандистами.

В Україні близько 5 млн чоловіків, яких можна призвати. Цього року, за словами вищого військово-політичного керівництва країни, планували мобілізувати 500 тис. Проте якщо ми говоримо про довготривалу війну на виснаження, то нам треба знати, які в нас є резерви.Далі в тексті буде багато цифр і приблизних підрахунків, що відповідають на питання “Які в нас є мобілізаційні резерви станом на початок 2024 року?”.

Журналістка Катерина Прищепа, що співпрацює з польським журналом New Eastern Europe, написала про те, звідки в Польщі виникли й поширилися міфи про отруйне українське зерно. Texty.org.ua публікують з дозволу авторки її розслідування.

Раніше ми писали про те, що з початком повномасштабної війни в українському музичному просторі істотно поменшало російської та російськомовної музики. Ці тенденції збереглися, проте російськомовна музика не зникла остаточно. І тепер ми знаємо чому.

Ми вʼїжджаємо у Велику Комишуваху на Харківщині, як сталкери в зону катастрофи. На вʼїзді зруйнована авіабомбою школа, від якої лишилася лише частина каркаса. Ліворуч адміністративна будівля з пробитим дахом. «Тут нікого немає», — каже мій напарник.Публікуємо в українському перекладі репортаж української журналістки та режисерки-документалістки Лесі Харченко для швейцарського видання Republik, що був оприлюднений у січні цього року.