Матеріали автора Олена Кущенко

«Наші хлопці заслужили бути на центральній площі міста», — вважає пані Лариса, мама загиблого Сергія Силенка з Богуслава на Київщині. У містечку розділилися думки родичів полеглих і влади щодо місця для меморіалу. У багатьох українських громадах сьогодні точаться дискусії про те, як вшановувати пам’ять полеглих, виникають суперечки між владою і родичами героїв російсько-української війни. Потрібні чіткі правила від держави.

Олена Набокова, переживши втрату сина і важку депресію, заснувала в Запоріжжі центр, що допомагає дітям, підліткам і жінкам. Вона пройшла шлях від фельдшерки до засновниці громадської організації. Сімейна волонтерська ініціатива, яка починалася з турботи про задоволення базових потреб, за роки повномасштабної війни перетворилася на простір для навчання, розвитку й підтримки.

Медійники та медійниці з Мирнограда — єдині в Донецькій області, хто від початку повномасштабного вторгнення безперервно видає друковану газету.«Ми не можемо зруйнувати довіру читачів у такий непростий час», — каже заступниця головного редактора газети «Рідне місто» Нонна Кириченко. Нонна розповіла Texty.org.ua про те, як вони з колегами організовують роботу редакції в релокації, як збирають інформацію, друкують і розповсюджують своє видання.

Жовто-блакитне море прапорців збільшується щодня, обростаючи портретами, лампадками і новими неписаними правилами, яких не всі дотримуються. Але там є люди, які стежать за порядком і намагаються зберігати гідність і рівність для кожного полеглого, чию пам’ять близькі вшанували в центрі української столиці.

«Лікарі не хочуть конфліктувати з керівництвом, тому створюють перепони, щоб ти махнув рукою і перестав добиватися», — каже ветеран Олексій Подолян.Реформа МСЕК мала спростити оформлення інвалідності й зменшити корупційні ризики, але ветерани скаржаться на відмову лікарів видавати направлення, втрату пенсій через технічні збої та зниження групи інвалідності. У МОЗ визнають лише тимчасові технічні труднощі в роботі системи.

«Коли дивишся вранці з вікна, а там внизу окопи, це так моторошно, так страшно», — каже харків’янка Інна Посунько.До повномасштабного вторгнення вона жила в багатоповерхівці на Салтівці. Готувалася виходити з декрету на роботу в банк. Але війна кардинально змінила плани і все її життя. Інна стала заробляти на життя, відкривши власний успішний бізнес із прибирання приміщень у Харкові.

На пагорбі між селами Мала Бугаївка та Дерев’янки на Київщині з’явилося місце для усамітнення, що поєднує дикий ландшафт, екоінфраструктуру та ідею цифрового детоксу. Цей екоготель — приклад того, як туристичний бізнес може поєднувати прибуток, екологічну відповідальність і співпрацю з місцевою громадою.

Бачити мертве тіло, відчувати запах, який ні з чим не сплутаєш, — це щоденні реалії роботи пошуковців. «Я вирішила, що треба спробувати торкнутися тіла і потім вирішити, чи зможу я працювати далі», — згадує свій перший досвід Катерина Ротаренко. Вона змогла. І тепер її робота полягає в тому, щоб повертати додому тіла тих, хто значиться в списках зниклих безвісти.

Тетяна й Ольга втратили своїх синів і стали мамами для багатьох військових, які чекають від них не тільки матеріальної допомоги, а й доброго слова. Вони десятки разів на день чують «мама» від чужих дорослих чоловіків. Мама Таня, мама Оля, мама Віра і ще багато мам. Слово «мама» — це ніби позивний.

Як зігрітися в міській квартирі, коли надворі мінус десять, а центральна система опалення два тижні не працює і незрозуміло коли почне працювати?На газовій плиті лежить цеглина, на цеглині стоїть каструлька з водою, поруч кипить чайник. Так живуть уже два тижні мешканці містечка енергетиків Зеленодольськ, розташованого біля Криворізької ТЕС, яку 2 лютого зруйнували росіяни.