Статті
Сонячні панелі, війна і корови. Як колишній киянин впроваджує енергонезалежність у селі неподалік Чорнобиля
На початку повномасштабного вторгнення, коли російські війська окупували Чорнобильську зону і прилеглі населені пункти, поліське село Зорин півтора місяця жило без світла. Місцевий мешканець Олександр Царенок розібрав власну сонячну електростанцію і роздав панелі сусідам та геріатричному пансіонату. Як тепер живе чоловік і як корови рятують сонячні панелі, читайте в матеріалі.
Село Зорин належить до Дитятківського старостинського округу Іванківської селищної ради Київської області. Міститься за 7 км від Чорнобильської зони, трохи віддалік дороги на Київ. Через це російські окупанти не зайшли в село. Однак Зорин залишився без електрики.
Три фури панелей
До 2015 року Олександр жив у Києві, працював директором на одній із фірм, що продавала металеві вироби. У Зорині купив собі стару хату, щоб «було куди їздити на рибалку». Поступово будував поруч невеликий будинок.
Чоловік каже, що за Януковича працювати було вже нестерпно, мусив звільнитися. А згодом перебрався повністю в село і вирішив установити сонячну електростанцію, щоб забезпечувати електрикою себе і заробляти на продажу в мережу за зеленим тарифом.
У Європі панелі віддають за мізер або й задарма
Олександр привіз із Німеччини три фури сонячних панелей, які були у використанні. У Європі підприємства змінюють панелі кожні п’ять років, пояснює він: «Старі треба або утилізувати, або продати. Власники влаштовують аукціони, віддають за мізер або й задарма».
«У мене багато було контрагентів із Німеччини. Вони приїжджали в Україну, і я їм казав, що хочу панелі ставити. Вони порадили мені аукціони онлайн. Там підприємства пишуть, що розбиратимуть свою станцію, і приймають заявки, кому скільки треба. Стартова ціна нульова, а далі хто скільки дасть», — згадує Олександр.
Чоловік змонтував у селі станцію. Підключив зелений тариф (спеціальна ціна, за якою держава купує в приватних осіб або підприємств електроенергію). Спочатку станція була потужністю 1 кВт. Потім Олександр збільшив її до 15 кВт, а згодом до 30 кВт.
«У мене власне споживання дуже велике. Хата без газу. Все на електриці. Влітку генерується більше, вистачає на власні потреби, а решта продається під зелений тариф», — пояснює Олександр.
Пізніше придбав у сусідньому селі Горностайпіль ще одну хату і там також поставив сонячну станцію. Сподівався, що колишня дружина переїде в село з дітьми, із сусіднього села їм було б зручно добиратися до школи. Але так не сталося.
Тепер в Олександра нова родина і маленька донька Соломія. За словами чоловіка, як настане час іти до школи, можливо, переберуться до Горностайполя.
Панелі для сусідів
Коли росіяни почали наступ на Київщину і місцеві мешканці залишилися без електрики, Олександр став роздавати свої сонячні панелі сусідам.
«Я розумів, що люди все одно йтимуть до мене, щоб зарядити телефони. Та й шкода людей. Тому вирішив роздати панелі. За їх допомогою можна зарядитися і навіть телевізор подивитися», — пояснює чоловік.
Давав по три панелі на господарство.
«Спочатку по своїй вулиці розніс. А там уже сарафанне радіо спрацювало, почали приїжджати. До обіду видавав панелі, а вже потім своїми справами займався», — пригадує Олександр.
Дехто почав казати, що три панелі мало, дай ще
Особливість сонячних панелей, які були в Олександра, у тому, що кожна з них має робочу напругу 70 вольт (бувають панелі й по 30–40 В). Трьох панелей достатньо для того, щоб отримати напругу, як у розетці. Олександр малював схеми, пояснював кожному, як підключити. Окремо писав список, кому віддав обладнання. Загалом 71 прізвище.
«Потім дехто почав приходити й казати, що три панелі мало, дай ще три. Ну на тобі ще три. А потім уже дай одразу 40 штук. Тоді я кажу: давайте за панель по гривні. Кількість охочих зменшилася», — пригадує.
Потім панелі почали ламатися: хтось неправильно підключив, хтось під’єднав до них генератор, думав, що так потужніше буде. Тож Олександр став брати заставу 600 грн. Під розписку. І якщо панелі повертали неушкодженими, віддавав гроші.
Каже, що загалом повернули приблизно 75% загальної кількості. 10% були побиті. Деякі ще й досі не забрав, бо люди виїхали за кордон — на чуже подвір’я просто так не зайдеш.
Сонячну станцію в Горностайполі Олександр розібрав і передав місцевому геріатричному пансіонату.
Місцевий електрик буквально за день підключив панелі
«Я з директоркою кілька разів зустрічався. Кажу: “Хочете, я вам панелі поставлю? Хоч лампи світитимуть чи телефони зарядити можна”. Вона погодилася», — згадує Олександр.
Місцевий електрик буквально за день підключив панелі. Завдяки цьому людям похилого віку легше було пережити найтяжчі часи. Коли центральне електропостачання відновили, Олександр панелі забрав. Але каже, що так і не відновив станцію в Горностайполі.
«Купіть мені корову»
Біля будинку, де проживає Олександр, сонячних панелей вистачає для власних потреб улітку. Проте виникла несподівана проблема. За 500 метрів від хати є стихійне сміттєве звалище. Час від часу його підпалюють. Вогонь перекидався на суху траву і доходив аж до батарей — ті плавилися. Викошувати бур’яни не під силу, тож Олександр вирішив завести худобу, щоб їла траву.
Спочатку чоловік думав про овець, але не знайшов, де їх можна купити поблизу. Кози стрибають по панелях і розбивають їх, міркував він. Тож вирішив купити телятко і виростити з нього корову. Під час окупації Київщини корова отелилася. Поголів’я росло.
Після деокупації області по селах їздили представники благодійних організацій. Благодійники спитали в Олександра, чим йому допомогти. Пропонували дати зерна. «Купіть мені ще одну корову», — попросив чоловік.
Благодійники посміялися, сказали, що це неможливо, але заявку прийняли. Згодом в Олександра з’явилася ще одна корова.
Тепер вже молока і на власні потреби вистачало, і можна було продавати. У сусідньому селі працює сироварня, тож Олександр став возити молоко туди. Для цього купив у лізинг електромобіль. Каже, так вигідніше.
«Ми сіли порахували. Вдень нам треба проїхати 60 кілометрів. На обслуговування машини йшло вісім тисяч гривень на місяць. А так за лізинг платимо три тисячі, плюс на електроенергію йде тисяча», — пояснює Царенок.
Закінчив курси зоотехніка, щоб усе робити «по науці»
Зараз в Олександра Царенка вже шість корів. Він закінчив курси зоотехніка, щоб усе робити «по науці».
«Бабусі в селі кажуть одне, а наука зовсім інше», — пояснює.
Корів доїть доїльними апаратами. Тут сонячна станція також у пригоді. Взимку, коли часто вимикали світло і сонця не вистачало, запускав генератор.
«У селі мені подобається»
Чоловікові подобається возитися з коровами. Каже, єдина проблема — випасання. Коли вони прив’язані на кілку, треба постійно переводити в інше місце, щоб було на чому пастися. Це довго і складно. А поставити електропастух місцева влада не дозволяє — це вважається самовільним зайняттям землі.
Олександр замовив спеціальні нашийники для корів. У них вмонтована система, що підключається до смартфона. Через застосунок можна ввести координати, куди корові можна йти, а куди ні. Якщо тварина заходить на заборонену територію, спеціальний електрошокер б’є її невеликим розрядом струму.
«Спочатку система пищить, якщо корова якусь віртуальну межу переходить. Якщо не вертається, тоді вже струм її завертає», — каже Олександр.
Крім корів Царенок тримав ще кролів. Але під час російського наступу не було чим годувати, тому пороздавав багатодітним родинам. Зараз тримає чотири вулики бджіл. Каже, було 15, але у 2023 році аграрії покропили поля хімією, бджоли померли.
Олександр повністю занурився в домашнє господарство. Коли має вільний час, бавить трирічну доньку Соломійку. У Києві перспектив на старість не бачить.
«У селі мені подобається. Маємо не такі великі прибутки, але нам вистачає. Живемо потихеньку. Головне, щоб не заважали», — каже чоловік.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися