Статті

Сучасна забудова, яка нищить історичні краєвиди Києва - одна з найбільш гострих проблем столиці. Як виявилося, аналогічні проблеми існують і в інших містах. Так, у Токіо невелика ініціативна група намагається зберегти від хмарочосів... вид на гору Фудзі. Наразі - безуспішно. Підготував: Сергій КЛИМКО

"Наша освіта - найкраща у світі, - кажуть імігранти з колишнього СРСР. - Канадські університети - один сміх для нашої людини!" Щоправда, ті, хто таки поступив до місцевого вишу і провчився хоча б триместр, чомусь змінюють думку. Або ж кидають навчання зі словами: "Тут все неправильно! І взагалі канадці дурні!" Відмінники з престижних університетів Києва та Москви почувають себе не впевненіше, ніж випускники провінційного педу. Всі кажуть те саме: вчитися важко. Часу вистачає ледь-ледь. Про вихідні можна забути. ZaUA.org попросив українського квебекуа Євгена Лакінського, який нещодавно розповів нашим читачам про канадський досвід двох державних мов, написати про тамтешню вищу освіту. Це буде актуально на фоні викликів, перед якими скоро опиняться виші України.

Український інтернет сколихнули перші хвилі здивування - виявляється, з 1 січня 2010 року з базарів може зникнути домашнє молоко і м'ясо. Для фахівців це не дивина – відповідний закон ухвалили ще в рамках кампанії зі вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Адаптаційного періоду виділили аж п’ять років, за які зроблено… аж нічого. М'ясо-молочну загрозу вивчав: Тимофій КРАМАРЄВ

Загальний дискурс обговорення проблеми з перших днів пішов у неправильному, "радянському" напрямку. Головне питання, на яке майже ніхто з політиків і журналістів не звертає уваги, це як захистити дітей під час розслідування. Редакційна стаття

Певно, всі чули про існування Зеленого Клину і українців, що живуть на Далекому Сході, хоча мало хто уявляє умови їх життя там - десь ближче до Японського, ніж до Чорного чи Азовського морів. Канадійців, американців чи британців українського походження зустрінути в Києві не становить ніякої проблеми, бо їм принамні матеріально не важко приїхати сюди на якісь вакації. Тому зв'язок з материнською Україною, який підтримують далекосхідні ентузіасти, можна вважати рівним подвигу. Фестивалив: Микола ПОЛІЩУК (Київ-Пхеньян-Владивосток-Уссурійськ-Київ)

Взяти й просто зробити репортаж про осінній призов з військкомату виявилося не так-то просто. Для цього знадобилося зв'язуватися з Міністерством оборони, Генеральним штабом, направляти туди листи, видзвонювали когось і т. д. Не те щоб у військкоматі відбувається щось жахливе, що хочеться приховати - просто військові відчувають себе так в безпеці. А щоб журналісти змогли поставити свої «галочки», їх можна запросити кудись всіх разом. Нехай все роблять один і той самий матеріал і не нарікають: ми ж таки дозволили. Удруге призивався: Антон Зікора

Частина українських журналістів замість того, аби розслідувати справу педофілів, написала лист у якому йдеться: «Ми закликаємо своїх колег утриматися від смакування інтимних деталей сексуально-політичних скандалів до завершення слідства. Установлювати винних, а тим більше оприлюднювати їхні імена – це не справа політиків і журналістів». Твердження на наш погляд дивне. Тому ми попросили журналіста з Лондона описати, як би реагувала преса і суспільство, аби подібний скандал стався у Британії. Британський досвід вивчала: Павліна Стопудів, для ZaUA.org, Лондон

Схему перекладання власних боргів на бюджет через схему залучення кредитів під державні гарантії було вдало відпрацьовано ще у 90-х роках. За умов наближеності до влади реалізувати її було нескладно: підприємство залучає іноземний кредит, а гарантом сумлінних розрахунків по ньому виступає держава. Кредити рахував: Павло КОНТРАКТОВИЧ

Представники літературного регіону, до якого належить ця авторка, виплекавши у своїх надрах в 1990-х роках т.зв. «Станіславський феномен», завжди вирізнялись бажанням каталогізувати реальність, архівуючи її в нетлінні форми своєрідних енциклопедій. ЧИТАВ: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Сьогодні, 15 жовтня, виповнюється 50 років з дня вбивства Степана Бандери. Нині лишилося не так багато людей, що пам’ятають Бандеру як живу людину, спілкувалися з ним. Один із них – мешканець Лондона Василь Олеськів. Пан Олеськів – людина з багатющою біографією, яка заслуговує на цілком окрему розповідь. Публікуємо його спогади про керівника українських націоналістів. Розмовляв: Олекса СЕМЕНЧЕНКО, Лондон