Нове покоління українців може й забути сленгове слово «нефори» - похідне від російського словосполучення «неформальное объединение молодёжи», яке широко вживалося наприкінці 1980-тих років. «Нефорами» називали тоді молодих людей дуже широкого спектру – від анархістів, хіпі й до нині вже підзабутих «Карпатського лещатарського клубу», «Товариства Лева», київського «Щирого братства» та інших організацій, які на той час предивно поєднували культурницьке і просвітницьке спрямування з високою політичною активністю. Студентську молодість згадував: Микола ПОЛІЩУК

Фінляндія – ще одна країна з офіційною двомовністю (фінська та шведська мови), яку поряд з Бельгією, Канадою та Швейцарією дуже люблять ставити в приклад прихильники надання російській мові в Україні статусу другої державної. Насправді вони просто не знають, що рекламують. Адже якби в Україні дійсно діяли так, як діяли свого часу фіни, то «рускаязичноє насєлєніє» перестало б існувати протягом одного-двох поколінь. Історичний факт: у Фінляндії шведська мова абсолютно домінувала не десятиліттями – віками. Зараз же 92% громадян Фінляндії вважають рідною мовою фінську, а шведська займає 5,5%. АВТОР:Іван Мельник

На чималу частину політично активних українців і досі має вплив ідеологія інтегрального націоналізму, котру розробила і проповідувала у 30-х роках минулого століття ОУН. Це звідти "культ боротьби", ниття про "націю рабів", шкодування, що напередодні Голоду-33 не було масового повстання, бажання знайти якусь переможну битву і гучно її відсвяткувати тощо. Насправді українців важко назвати миролюбивою нацією. Проте досвід інших націй доводить: аби здобути свободу і незалежність, краще вести мирну політичну боротьбу, ніж героїчно умирати і змушувати до цього співвітчизників.

Чим цікаві вибори - і президентські зокрема - це тим, що сьогодні можна вживу спостерігати за змаганнями піарників з різних сторін. На жаль, арсенал засобів, який використовується в їх боротьбі, в більшості випадків убогий. Прийоми, які застосовують штаби суперників, заїжджі, креативи (особливо що стосується нападок на конкурентів) - так собі, автори - відповідно. На цьому тлі згадується російський піар і пропаганда часів війни з Наполеоном. Російську демонологію вивчав: Антон Зікора

Сьогодні ми згадуємо видатного українського дисидента Анатолія Лупиноса. Згадуємо просто так, без будь-яких приводів і прив'язок до конкретних дат. Прикладом надихався: Антон Зікора

Субота добігала кінця. Раптом над каналом пролунали два постріли. Знадобилося зовсім небагато часу, аби у рідкому чагарнику знайшли тіло 67 річного чоловіка, 357-й «Магнум» і … жодних слідів більше. Упізнавати чоловіка не було жодної потреби. Його знала вся Франція. 1 травня 1993 року на березі каналу у Невері знайшли тіло 13-го прем’єра П’ятої республіки українця П’єра Береговуа. Автор: Олександр ЗІНЧЕНКО

В нинішній час, в епоху моди на «альтернативну історію» і праць різноманітних авторів цього жанру від Дена Брауна до Олеся Бузини, мене теж час від часу надихає написати щось таке альтернативне. Ну от, наприклад, чим погана тема «Проблеми розкриття образу Адольфа Гітлера в українській радянській літературі»? Але поки що давайте глянемо на те, як працівники ідеологічного цеху зображали "українських буржуазних націоналістів"... Архіви переглядав бібліофіл: Микола ПОЛІЩУК

Громадський Рух «За Україну!» сумує за мільйонами невинно убієнних українців, які стали жертвами репресій і голодоморів тоталітарного режиму. Беззаперечним історичним фактом є те, що Голодомор 1932-1933 років викликаний організованими заходами керівників УРСР та СРСР, що призвело до масової загибелі сільського населення, переважаючу більшість якого складали українці.

"Не слід культивувати комплексу вічно скривдженої «злим сусідом» нації. Адже насправді ми — щедро обдарований яскравими особистостями народ. Нагадування про це, власне, й перетворить теперішню мартирологічну шкільну історію на історію «оптимістичну». Майбутній громадянин має увійти в життя з відчуттям гордости за свою велику країну та за свій талановитий народ, що за будь-яких обставин умів дати собі раду". Розмову вів: Олесь ІЛЬЧЕНКО

Як відомо, в російському православ’ї з багатьох святих звикли робити імперські символи. Мовляв, боролися не лише за віру, Христа, але й „за царя и отєчєство”. Причому історія перекручується так, мовби ані України, ані мови ніколи й не існувало – лише Малоросія і „нарєчіє”. Скажімо, у Почаївській лаврі не часто згадують про причетність насамперед до української, а не „всеруської” історії двох своїх святих: і Йова Залізо з XVII-го сторіччя), і преподобного Амфілохія, котрий був прихильником незалежності і лікував бійців УПА. Житіє святого досліджував: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ