Нічого собі сцена: солдат вермахту, вражений жорстокістю українця із допоміжної поліції, наказує йому відпустити єврейську дівчинку. Коли я подивилася цей уривок з німецького фільму «Наші матері, наші батьки» («Unsere Mütter, unsere Väter»), я також обурилася. Проте коли переглянула фільм повністю – усі три його серії доступні на YouTube зрозуміла, що згадана сцена щонайменше вирвана з контексту, а також дуже «вдало» обрізана. Авторка: Інна Завгородня, вільна журналістка, Німеччина

Протест, інакшість, визволення, відродження часом може прорости на майже стовідсотково випаленому полі. Будь-яка людина здатна прийняти будь-яку найдикішу ілюзію, але так само будь-якої миті спроможна її й відкинути. Теза, що, здається, не втрачає актуальності. Те саме можна сказати й про владу страху та звільнення від нього. Звільнення від ілюзій, стереотипів чи страху – завжди екзистенційний досвід. Як і подальша сутичка з соціальною реальністю, котра з цієї миті стає осмислено ворожою. Кінець 2012 та початок 2013 року позначився появою відразу трьох помітних видань мемуарного характеру, пов’язаних із шістдесятниками та дисидентами. Мемуари читав: Олег Коцарев