Матеріали автора Юлія Дукач

З активізацією ракетного терору та початком російських спроб знищити українську енергоінфраструктуру, в росЗМІ змінилась тактика інформування росіян про війну. Провідні російські медіа почали висвітлювати кожну повітряну тривогу в Україні. Хоча раніше цього майже ніколи не робили.

Під час війни український книжковий ринок не тільки існує далі, а й знаходить у собі наснагу та можливості розвиватися. З кінця лютого десятки видавництв додруковували заплановані тиражі, а також готували й випускали щось нове. Культурно-видавничий проєкт "Читомо" у своїй вітрині зібрав усі новинки, що вийшли від початку війни. А ми вирішили показати розмаїття обкладинок і розмістити їх відповідно до візуальної схожості. Гляньте, що вийшло.

«Привет! Я — Макс, основатель самого масштабного паблика Труха Украина, в котором всего за 2 месяца я увеличил количество аудитории со 180к до 1,9 миллиона». Так починається рекламний пост з обіцянкою за невеликі гроші навчити, як стати одним з найбільших інформаційних телеграм-каналів України. Та чи варто наслідувати досвід Трухи? Які підводні камені в усіх цих інформаційних каналів, що від початку війни постачають найоперативнішу й найменш відредаговану інформацію? Спробуймо з’ясувати.

As soon as the Russian troops launched their offensive on February 24, another offensive took place in the media. Within a few days after the full-scale invasion, Russian propagandists created dozens of information channels on Telegram – one of the most popular messaging services in Ukraine – to prepare the population of southern Ukraine for Russian occupation. Using the already available pro-Russian media resources, they broadcasted a message of hatred for Ukraine and gratitude to Russia. In cooperation with the Center for Strategic Communications and Information Security, we launched a research series studying the use of Telegram channels in the newly occupied territories of Ukraine.

З початком війни чати антивакцинаторів “очистились” від російської дези та навіть запровадили адміністрування контенту (швидко видаляючи проросійський). Проте зараз вони поступово повертаються до російських тез та наративів.

Минає третій місяць від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. ТЕКСТИ пропонують проміжні результати моніторингу трендів російської пропаганди та дезінформації.

Російські медіа продовжують пояснювати свої воєнні злочини боротьбою з нацизмом. Проте російська “боротьба з нацизмом” фактично межує з його пропагандою – від початку війни не було жодного (!) дня, щоб про нацизм чи нацистів не згадали хоча б в 17 новинах. Рекордне значення – 73 тексти від 9 провідних російських ЗМІ за день.

Війна цілковито поглинула українське інформаційне поле. Російські медіа теж як мінімум чверть свого контенту присвячують війні або її наслідкам для РФ. Але що відбувається в інформаційному полі Криму? Ми знаємо, що кримські (російські) ЗМІ, за невеликими локальними винятками, відтворюють загальноросійську позицію та офіційні повідомлення (а з ними й пропаганду). А як же неофіційні та часто анонімні інформаційні канали? Про що там пишуть та які меседжі поширюють? Вирішили дізнатись.

Вайбер-чатами та телеграм-каналами шириться інтервʼю з «жителем Маріуполя», який стверджує, що спалив свій український паспорт після того, як Зеленський дав звання Героя України «подонку, который сказал “костями детей Донбасса мы будем кормить наших собак”». Ми вважаємо, що цей кейс може стати чудовим поясненням того, як саме російські медіа спотворюють першоджерела та перетворюють український жарт на (яскраву та емоційну) російську пропаганду.

Тисячі українців продовжують сидіти у вайбер-чатах – обговорювати війну та отримувати звідти інформацію. А чати месенджера Viber продовжують бути розплідником фейків, паніки та російської дези.