Матеріали автора Ярослава Тимощук

Коли торік у серпні Олена Запорожан відкривала своє ательє-майстерню а Полтаві (39 квадратів, дрібні ремонти, пошив суконь, постелі й дитячого одягу), вона й подумати не могла, як усе закрутиться з початком повномасштабної війни.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Аліна Смутко.

Спершу ми знаходимо порвані сторінки українського паспорта: “Бутусін Роман, 1997 року народження, місто Владивосток, Приморський край, Російська Федерація”. У центр села Лукашівка на Чернігівщині їх приносить місцева жінка, а також простягає в’язку ключів від бойової машини та брудну тактичну рукавицю. Усе це вона знайшла на своєму подвір’ї, коли повернулася додому після важких березневих боїв, які закінчилися тим, що росіян нарешті відтіснили.

Оксана боїться, тому воліє залишитися в саду. Винесла собі стільчик із хати, поки все зроблять. Сидить і курить айкос, а її погляд блукає десь понад льохом, понад деревами. Цвітуть вишні, трава вкрила подвір’я зеленим килимом — смерть здається зараз недоречною й невчасною. Але вона тут, в Оксани на городі. Викопують її брата, якого застрелили росіяни. Йому знесло пів черепа, й голова стала кривавим місивом. У Бородянці на Київщині щодня знаходять нові братські могили. Не вистачає копачів, обладнання та працівників моргів. Як ексгумують і перепоховують людей — репортаж «Текстів».Текст: Ярослава Тимощук, фото: Марцін СудерRead this article in English

Будинки у недавно звільнених від російської окупації селах Вишгородського району, що в бік Чорнобиля, — як клітинки після гри у морський бій: вціліло, поранено. Змінюються краєвиди за вікном автівки: поліські дерев’яні хатки з кольоровими фігурними віконницями, двоповерхові квартирні будинки, статні особняки під червоною черепицею. Між помешканнями окопувалися росіяни, ставили між хатами танки, викопували схованки для техніки. Вікна тепер зяють пустками, дахи знесені, а подекуди від хат залишилися тільки обгорілі каркаси.

До критої спортивної арени «Таурон» у Кракові — найбільша споруда такого зразка в країні, вміщає до 22 тисяч людей — кілька зупинок трамваєм із центру міста. Українців, які сюди добираються, легко впізнати, навіть не розмовляючи. Не валідують квитки (проїзд у громадському транспорті Польщі для українців відтепер безплатний), увесь час щось шукають у гугл-картах, деякі обличчя розгублені, як у людей, що не мають плану. Ще трохи поспостерігати, то можна розпізнати Чернігів, Харків та інші гарячі міста — по мимовільних здриганнях, коли пролітає літак або гуркоче трамвай поблизу.

Ми поспілкувалися з добровольцями, які записалися до Інтернаціонального легіону оборони України, а також із тими, хто вже раніше захищав Україну у війні на сході країни та продовжує це робити після повномасштабного нападу Росії у складі інших підрозділів. У тексті зібрані історії трьох професійних американських військових. Текст: Ярослава Тимощук Фото: Сергій Коровайний

Із першого погляду Львівський залізничний вокзал зараз нагадує Євромайдан: чаї черпаками від Мальтійської служби допомоги, повсюдні волонтери з емблемами Червоного Хреста, намети й пункти обігріву, дим із буржуйок, яким миттєво просочуються куртка й волосся. Якоїсь миті невідомо звідки з’являється навіть музикант із піаніно і починає награвати «Yesterday» The Beatles.

Thousands hectares of woodland turned into lunar landscapes. Texty, with contribution from volunteers and using satellite maps, determined the scope of amber mining in the recent few years

Тисячі гектарів землі перетворені на місячний ландшафт. За допомогою волонтерів та комп'ютерної моделі ми визначили на супутникових знімках масштаби видобутку бурштину за останні роки