Матеріали автора Ярослава Тимощук

Статті

Поки голова Старого Салтова під слідством, життя у звільненому селищі налагоджують волонтери

Двоє братів Божків — старший Юрій та середній Іван — після 24 лютого вдавалися до хитрощів на польському кордоні, щоб виїхати з України. Третій, наймолодший, Микола, одразу вирішив залишитися. Братів не пропустили. Вони повернулися додому без дружин і дітей, які виїхали на Захід, і почали вивозити людей з гарячих точок Харківщини — і так втягнулись у волонтерство. Їхні сім’ї зараз розділені, та чоловіки кажуть, що більше не хочуть за кордон.Хлопці робітничих професій налагодили видачу допомоги в рідному селищі Старий Салтів, яке й за кілька місяців після деокупації заледве приходить до тями. Вони опікуються гуманітарним хабом — таких є кілька в деокупованій області.
Статті

Цифри на могилах. Історія 447 поховань в Ізюмі

У сосновому лісі на околиці Ізюма було кладовище, де вже не ховали людей. Та під час окупації міста ставленики росіян нашвидкуруч організували тут масове поховання. Хрести нумерували цифрами, багато могил — безіменні, багато знайдених тіл — зі слідами катувань. Місцевий житель Віталій Боровий працював у єдиній відкритій на час окупації ритуальній службі. Він ховав людей, збираючи тіла по місту. Зараз допомагає поліції розкопувати й установлювати імена загиблих.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов
Статті

Голод і страх. В Ізюмі, після життя в окупації, люди бояться залишитися без їжі

Люди полюють за їжею. Найбільший рух у життя Ізюма тепер вносять волонтерські автомобілі з гуманітарною допомогою. Після майже пів річної російської окупації місцеві мають багато страхів. Один з найсильніших — страх голоду. Люди сваряться за місце в черзі за продуктами та вдаються до хитрощів, щоб отримати пакунок. Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов
Статті

“Приставляли ніж до горла й запитували, чи голосував за Зеленського” — житель Ізюма пережив три дні тортур

Олександру 39 років, він мешканець Ізюма, працює в автофірмі. Наприкінці квітня його затримали російські солдати й три дні допитували: хотіли дізнатися, чи він атовець, та вибивали з нього імена й місце перебування інших українських солдатів. Чоловік каже, що били професійно й викручували пальці плоскогубцями. “Катування були для них розвагою”, — каже чоловік. Він відмовився фотографуватися і просить не називати його прізвище.
Статті

Краса тіла відновлює душу. Б’юті-волонтери допомагають мешканцям звільнених сіл Київщини

Сиве волосся сільської бабусі спадає благенькими пасмами на яскраві крокси хлопця-перукаря в мішкуватому одязі. В одноповерховій школі з пофарбованою в суворий бурий колір підлогою гріють повітря професійні фени Dyson. Один такий коштує майже як усі парти в класі. У селі Литвинівка Вишгородського району сьогодні імпровізований салон. Тут працює команда б’юті-волонтерів — майстрів індустрії краси, які безплатно надають послуги мешканцям населених пунктів, що пережили російську окупацію.
Статті

Шанс збудувати краще. Як колись процвітаючий Тростянець відновлюють після окупації

Окупація відкинула місто на 10 років назад. І замість сортувати сміття, прокладати велодоріжки й розвивати спорт, як було раніше, нині місто латає дірки в бюджеті. 20-тисячний Тростянець, що на Сумщині, розташований за 30 км від кордону. До війни він був одним з найпросунутіших малих міст України — майже з нульовим безробіттям, інвестиціями в підприємства й сучасною інфраструктурою. У росіян це викликало заздрість, тому вони все зруйнували. Але стане ще краще, переконаний мер, хоча роботи і проблем тепер хоч греблю гати.
Статті

Одягнути бійця. Як мініательє стало цехом, де шиють військову амуніцію, та перейшло від волонтерства до бізнесу

Коли торік у серпні Олена Запорожан відкривала своє ательє-майстерню а Полтаві (39 квадратів, дрібні ремонти, пошив суконь, постелі й дитячого одягу), вона й подумати не могла, як усе закрутиться з початком повномасштабної війни.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Аліна Смутко.
Статті

Святі воїни. Росіянин і боєць “Правого сектора” втратив на війні за Україну двох синів

Спершу ми знаходимо порвані сторінки українського паспорта: “Бутусін Роман, 1997 року народження, місто Владивосток, Приморський край, Російська Федерація”. У центр села Лукашівка на Чернігівщині їх приносить місцева жінка, а також простягає в’язку ключів від бойової машини та брудну тактичну рукавицю. Усе це вона знайшла на своєму подвір’ї, коли повернулася додому після важких березневих боїв, які закінчилися тим, що росіян нарешті відтіснили.
Статті

Людина в чорному мішку. Як ексгумують загиблих у Бородянці

Оксана боїться, тому воліє залишитися в саду. Винесла собі стільчик із хати, поки все зроблять. Сидить і курить айкос, а її погляд блукає десь понад льохом, понад деревами. Цвітуть вишні, трава вкрила подвір’я зеленим килимом — смерть здається зараз недоречною й невчасною. Але вона тут, в Оксани на городі. Викопують її брата, якого застрелили росіяни. Йому знесло пів черепа, й голова стала кривавим місивом. У Бородянці на Київщині щодня знаходять нові братські могили. Не вистачає копачів, обладнання та працівників моргів. Як ексгумують і перепоховують людей — репортаж «Текстів».Текст: Ярослава Тимощук, фото: Марцін Судер
Статті

Стріляли людей і собак, топили вулики, спалили корову. Як села Вишгородського району оговтуються після звільнення

Будинки у недавно звільнених від російської окупації селах Вишгородського району, що в бік Чорнобиля, — як клітинки після гри у морський бій: вціліло, поранено. Змінюються краєвиди за вікном автівки: поліські дерев’яні хатки з кольоровими фігурними віконницями, двоповерхові квартирні будинки, статні особняки під червоною черепицею. Між помешканнями окопувалися росіяни, ставили між хатами танки, викопували схованки для техніки. Вікна тепер зяють пустками, дахи знесені, а подекуди від хат залишилися тільки обгорілі каркаси.

Підтримайте нас