На протест 14 жовтня прийшло багато різних людей, але непропорційну частку уваги ЗМІ перетягнули на себе фаєри, димові шашки, люди в однаковому одязі, чітко сформована коробочка серед стихії демонстрантів — усе те, з чим прийшов «азовський рух». Політикам — від Порошенка й Парубія до Яценюка і депутатів Голосу, від В’ятровича до Супрун варто активно брати участь у походах, мітингах, маршах та інших подіях із гаслом «Ні капітуляції» — та організовувати власні. Коли починалася Революція Гідності, було два Майдани: один організований політиками, інший — активістами. Потім вони об’єдналися. Цього разу можна зробити так само.

Редакційна стаття

Спроба втілити в життя небезпечні для України Мінські протоколи – не нова. До цього обережно і з купою запобіжників підходив Петро Порошенко. За таких спроб влада загалом та Президент зокрема перебували під ураганом критики: їх звинувачували у зраді та здачі національних інтересів на користь Росії. І що дивно – частина політиків тоді здіймала неймовірний галас, а зараз, коли країна на усіх парах іде до втілення «формули Штайнмаєра» без жодних запобіжників, мовчать, як риби.

Автор: Володимир Пастушенко

Внесені правлячою партією законопроекти №№ 1038 і 1045-1 прямо передбачають механізм, за яким партія може позбавити депутата мандата будь-коли і з будь-якої причини. Голосування за ці законопроекти може відбутися в найближчі дні й стане визначальним тестом на здоровий глузд, елементарну гідність та інстинкт самозбереження для депутатів правлячої більшості. Якщо вони слухняно натиснуть кнопки «за», про жоден парламент і парламентаризм в Україні не може бути й мови.

Автор: Богдан Антоненко

Консерватизм — це не так філософія, як стан душі. Лібералізм дотримується думки, що соціальний порядок утворюється спонтанно індивідами, які мають можливість діяти вільно. Консерватори вважають соціальний порядок первинним і відповідальним за створення умов для свободи. Вони високо цінують авторитет родини, церкви, армії, традицій і місцевих громад, щоб контролювати зміни та сповільнювати їх. А руйнувати інституції можна хіба що у випадку небезпеки. Втім, подібна руйнація відбувається зараз саме з консерватизмом — і роблять це нові праві. Класичні європейські консервативні партії терплять поразки, у консерваторів в США і Британії нові праві забирають їхні партії.

Переказ декількох статей The Economist, які присвячені занепаду консерватизму.

За дерев’яною партою в невеличкому офісі районного осередку «Батьківщини» сидить чорнявий пузатий дядько. Віктор Миколайович виглядає виснаженим. Позаду — безсонна ніч президентських виборів. Зрідка підводячи очі, він автоматично відраховує п’ять стогривневих купюр спостерігачам та членам виборчих комісій: люди по черзі сідають поруч і ставлять підпис навпроти свого прізвища у таблиці-звіті про отримання заробітної плати. На прикладах останніх виборчих кампаній, президентської і парламентської, ми показуємо, як циркулює нелегальна готівка під час змагання кандидатів. Така система діє і вдосконалюється протягом останніх 30 років української демократії.

Текст: Любов Величко

За допомогою аналізу голосувань кожного депутата можна скласти карту Верховної Ради восьмого скликання – і подивитися, як вона змінювалася.

Ми дослідили, хто з депутатів минулого скликання Верховної Ради голосував за реформаторські та проукраїнські закони. Найпослідовнішим виявився Народний Фронт, лише трохи від нього відстає ББП. Поруч з ними Самопоміч, яка під кінець роботи парламенту дещо відійшла від лідерів. Ці три фракції переважно забезпечували голосування за реформи.

Над проектом працювали: Анатолій Бондаренко, Надя Кельм, Петро Бондар, Євгенія Дроздова.

Серіал має найбільший рейтинг серед усіх інших. І цілком справедливо. Він глибоко і точно показує суть радянської системи, її брехливість, гнилизну, зневагу до життя людини і наіть атмосферу інтелектуальної задухи доперебудовних часів. Його хвалять на Заході, але в нас він має ще й інший вимір перегляду. Дивлячись на бездарних радянських керівників, кожен може у них упізнати свого начальника-самодура. Завдяки цьому серіалу ми знову усвідомлюємо – і цього разу напрочуд яскраво – що нікуди не втекли від радянського минулого. Тож, попри політичні зміни й смартфон у кишені, діємо і приймаємо рішення, як радянські люди.

Автор: Костянтин Воздвиженський