70% жінок, які сидять за вбивство, вбили власного чоловіка. Ірина з невеликого містечка Рава Руська, що у Жовквівському районі на Львівщині, прийшла на могилу власного чоловіка через кілька днів після того, як його поховали. Як і слід було очікувати, вдова плакала і шепотіла ледь чутні слова прощення. У день похорону вона фізично не могла провести його в останню путь - сиділа в слідчому ізоляторі за підозрою у вбивстві. Це саме вона відправила його на той світ, вистріливши із гвинтівки. Країною прокотилася епідемія зґвалтувань і публічного, на людях побиття жінок. Це видима і невеличка частина проблеми: тисячі жінок щодня потерпають від сімейного насильства. Діти це бачать і виростають готові бити і ґвалтувати. Жіночі історії збирав: Юрій Луканов

8 березня і 23 лютого - як інь і ян. Перше - для жінок, друге - для чоловіків. 8 березня більш людяне: завжди приємно дарувати квіти жінками. Важко пояснити дітям, що святкують 23 лютого, але «день мами» вони сприймають легко і невимушено. Важко пояснити, чому в садочку це свято відзначають, а вдома ні. Однак обидва свята мають подвійне дно. Думка про те, що влада така сама, як і суспільство, або навпаки - суспільство таке саме, як влада, почала ширитися від одного інтернет-інтелектуала до іншого після обрання Януковича. Нещодавно публіцист Володимир Золотарьов проілюстрував її красивою алегорією: суспільство дивиться на владу і з жахом бачить своє власне відображення.

Націоналісти піднімаючи на щит расову теорію рубають гілку на якій сидять: від того чи вважатимуть мігранти нашу мову своєю, чи користуватимуться російською і боятимуться українців залежить майбутнє нашої мови і культури. Є чудовий приклад. Квебек не отримав самостійності, бо французи зневажали мігрантів, а англосакси всіляко заохочували їх до співпраці й інтеграції. Тиждень триває обговорення заяви прес-секретаря «Свободи» Сиротюка, те, що на Євробачення їде людина, «не нашої раси». Медіа поступили б правильно, аби проігнорували цей пук. Бо по-перше маячню озвучив дрібний клерк маргінальної організації, а обговореня у ЗМІ тільки надає їм ваги. А по-друге коли, наприклад за столом де обідають культурні люди, якийсь гопнік голосно висякається, то прийнято робити вигляд, що на його промовистий жест ніхто не звернув уваги. Тепер же завдяки всемедійному обуренню чимало громадян вважатиме усіх хто розмовляє українською й іноді вдягає вишиванку неадекватними расистами.