Псевдосоціологи придумують для себе гучні назви і «зі стелі» малюють потрібні рейтинги клієнтам. За останні 10–15 років утворився цілий ринок таких сумнівних служб. Реальні опитування визнаних фірм тонуть у хвилях брехні. Найближчим часом ми викладемо базу із переліком фальшивих соціологічних фірм та персонажів, котрі озвучують вигадані дослідження. Сьогодні ми публікуємо інфографіку, що показує парламентську кампанію 2014 року. Редакційний матеріал

Cеред чотирьох екзит-полів є тільки одна служба, що займається соціологічними опитуваннями на регулярній основі, — це «Соціс» (замовником її екзит-полу в Чернігові виступав Комітет виборців України). Інші три екзит-поли провели дві маловідомі громадські організації, що до цього не були помічені в організації соцопитувань (Центр «Доброчин» та «Всеукраїнська люстрація»), а також «Нью ІмІдж Маркетинг Груп» (Харків), який уже ловили на оприлюденні сумнівних опитувань. Автор: Орест Зог

Система вже рік працює в Голландії. Люди платять за те, що допомагає сформувати цілісне бачення події. Якісну аналітику. Авторське бачення. Довгі інтерв’ю. Іншими словами: люди хочуть витрачати гроші на матеріали категорії «чому?», а не «що?» та «де?». Пліткарські журнали, у середньому, повертають набагато більшу частку отриманих платежів (деякі навіть до 50%). Джерело Medium.com, автор Alexander Klöpping, переклад Юрій Малахов

Перша про війну з Росією, друга про «арабську весну». Цікавіша українському читачеві, безумовно «Война на три буквы». Але я все-таки почну з розповіді про «Майдан Тахрір» як книги з більшою часовою і не тільки часовою дистанцією від описуваних подій, а відтак і з виразнішими спробами аналізу й узагальнень. Дві нові й досить гучні книжки української репортажистики – «Майдан Тахрір» Наталі Гуменюк і «Война на три буквы» Катерини Сергацкової, Артема Чапая та Володимира Максакова, читав Олег Коцарев

На ротації в АТО, якось я прочитав на соцмережі Facebook пост, в якому автор ремствував, що в той час коли прості хлопці на фронті гинуть за свою країну, вітчизняна верхівка і київські бізнесмени продовжують збагачуватися і покращувати свій добробут, не зважаючи на війну. З прикладами. Пост був написаний настільки талановито й емоційно, що потім більше години я тинявся розташуванням частини і долав невеселі думки. Автор: Дмитро Калинчук

Беріть необхідний мінімум. Одяг зручний, не яскравих кольорів. Гратися у Рембо і вдягати камуфляж не обов’язково. Майте при собі аптечку і навчіться зупиняти кров. Не варто їхати власним або редакційним авто - його може не стати. Захотілося повоювати, беріть відпустку і йдіть добровольцем. Не перетворюйтеся у Порєчєнкова, який у касці «Преса» стріляв з кулемета. Дмитро Крапивенко – відомий український журналіст, головний редактор журналу «Український тиждень» . Після початку антитерористичної операції він п’ять разів їздив у зону АТО: і як журналіст, і як волонтер. 19 березня Дмитро Крапивенко провів майстер-клас для студентів Інституту міжнародних відносин НАУ, на якому розповів, як журналісту працювати в зоні АТО, що він повинен робити і чого робити не можна. Пропонуємо вам конспект його виступу.