#київ
Київські дні та ночі. Як під час війни змінюються місто й кияни
“Ті, із ким ми давно не бачилися, / Зостаються для нас – молодими”, – писав поет Наум Тихий. І це правда. Згадайте людину, з якою ви не бачилися років 10-20. Мабуть, так влаштовано нашу психіку, що зрештою логічно: ми не можемо уявити, як змінилася людина, які драми, миті щастя, труднощі й досягнення вона пережила.Можемо про них лише читати в соцмережах – але цього мало. Ми не пили з цією людиною в мить її тріумфу й не обіймали за плечі, коли їй було важко. А текст, навіть найкращий, досить одновимірно передає все, що відбувається. Особистий досвід значно глибше пояснює суть, тому ми й пам'ятаємо людей молодими, коли довго їх не бачили.Але люди старішають, а країни змінюються, модернізуються та стають сучаснішими. Проте коли ми їх покидаємо, їхні характерні риси закарбовуються навіки, і хоч би що ми читали про зміни, ми їх не прожили й остаточно не розуміємо.Сьогодні Україна різна чи не щотижня. Війна – динамічна річ, і змінюється не тільки лінія фронту та тип озброєння, змінюється суспільство. Разюче швидко
"Таке враження, що хтось вирішив пересварити ЖК". Роздуми з 25-поверхової печери
Я — заручниця 25-поверхової вежі. У мене пів дня немає світла, інтернету, води, опалення й можливості приготувати їжу на плиті. Я типова жителька київської висотки в умовах віялових відключень електроенергії. Дивлюсь у вікно на вогні сусідніх будинків з моєї ж групи відключення й шукаю в собі залишки любові до тих, кому пощастило більше. Поки що знаходжу. А деякі мої сусіди, схоже, вже ні.
Карта ударів дронів-камікадзе по Києву
Київський ранок. Діти збираються до школи, коли раптом пронизливий довгий звук, наче в стоматолога готують зуб під пломбу. Шахеди! Мелькає в голові, бо перед цим начитався про дрони-мопеди, хоча їх гудіння ще не чув. Потім багато черг із стрілецької зброї – чи, може, й чогось потужнішого – і вибух. Слава Богу, не біля нас!