Від Кубані до Львова. Архітектурний стиль Український модерн розповсюджений по всій території, де живуть українці. В Радянському Союзі УАМ таврувався, як націоналістичний і занепадницький – в ранньому, а в пізньому просто замовчувався (відомо: що не описане, того ніби і немає). Будівлі перебудовували і знищувались, особливо в 70-х рр. 20 ст., зі знущальною характеристикою "нє імєют архітєктурнай і істарічєскай цєнності".Стиль досліджувала: Gloria_ma

Серйозним структурним обмеженням політики Росії та її м’якої сили за кордоном є відсутність чітко сформульованої ідеї партнерства. Російські стратеги не здатні сприйняти те, що більшість м’якої сили Америки та Європи постає із спроможності Заходу будувати продуктивне партнерство і створювати нові можливості. Натомість російські політики зосередилися на мобілізації лояльних громад, які не бачать для себе можливостей в національній українській державі. Автори: Александр Богомолов та Олександр Литвиненко, Сhatham House

У міжвоєнній Галичині не було різкого розділення на міське й сільське культурне життя. Правда така, що українці, насамперед з матеріальних причин, дійсно частіше жили в селах чи невеликих містах, але видавничі центри та й центри культурного життя взагалі таки були міськими, насамперед, львівськими (але й не тільки – не можна поминути Станіслава, Перемишля, Коломиї). Вони й притягали до себе і творців і, як тепер модно казати, споживачів культурного продукту. Про те, як жили українськи митці на Галичині до 1939 року розповідають Ірина Фрис і Наталя Михайлівська, засновниці сайту Дівчата, котрий присвячений міжвоєнній жіночій прозі.

Протест, інакшість, визволення, відродження часом може прорости на майже стовідсотково випаленому полі. Будь-яка людина здатна прийняти будь-яку найдикішу ілюзію, але так само будь-якої миті спроможна її й відкинути. Теза, що, здається, не втрачає актуальності. Те саме можна сказати й про владу страху та звільнення від нього. Звільнення від ілюзій, стереотипів чи страху – завжди екзистенційний досвід. Як і подальша сутичка з соціальною реальністю, котра з цієї миті стає осмислено ворожою. Кінець 2012 та початок 2013 року позначився появою відразу трьох помітних видань мемуарного характеру, пов’язаних із шістдесятниками та дисидентами. Мемуари читав: Олег Коцарев