Російські війська сьогодні, 5 жовтня, ударили по кафе та магазину у селі Гроза Куп’янського району Харківської області. У кафе під час обстрілу відбувалися поминки.

Російські окупанти продовжують наступ на харківському напрямку й зосередили там велике угруповання, що створює загрози для контрнаступу Сил оборони України.

Британське видання The Guardian пише про ноу-хау, до яких змушені вдаватися українські фермери, щоб розмінувати землю і зберегти свій бізнес на плаву. Далі скорочений переклад тексту.

25 квітня РФ завдала ударів по центру Куп'янська на Харківщині двома ракетами С-300. Влучання — у краєзнавчий музей. Двоє людей загинули.

На звільнені території повернулась українська держава. Але ці території — відкрита рана, яка ще й не починала гоїтися.Запитую місцевого жителя Анатолія, як змінилося ставлення до України за останній рік. Він бере театральну паузу й починає з того, що до війни взагалі не цікавився політикою. А після окупації однозначно ідентифікує себе з Україною. Каже, що ледь не плакав від щастя, коли побачив у місті українських військових. Україна принесла з собою хоч якийсь порядок.

Двоє братів Божків — старший Юрій та середній Іван — після 24 лютого вдавалися до хитрощів на польському кордоні, щоб виїхати з України. Третій, наймолодший, Микола, одразу вирішив залишитися. Братів не пропустили. Вони повернулися додому без дружин і дітей, які виїхали на Захід, і почали вивозити людей з гарячих точок Харківщини — і так втягнулись у волонтерство. Їхні сім’ї зараз розділені, та чоловіки кажуть, що більше не хочуть за кордон.Хлопці робітничих професій налагодили видачу допомоги в рідному селищі Старий Салтів, яке й за кілька місяців після деокупації заледве приходить до тями. Вони опікуються гуманітарним хабом — таких є кілька в деокупованій області.

Машина розмінування Armtac 400 уже працює на Харківщині. Її придбали на пожертви, зібрані через UNITED24.

У сосновому лісі на околиці Ізюма було кладовище, де вже не ховали людей. Та під час окупації міста ставленики росіян нашвидкуруч організували тут масове поховання. Хрести нумерували цифрами, багато могил — безіменні, багато знайдених тіл — зі слідами катувань. Місцевий житель Віталій Боровий працював у єдиній відкритій на час окупації ритуальній службі. Він ховав людей, збираючи тіла по місту. Зараз допомагає поліції розкопувати й установлювати імена загиблих.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов

Коли ми стояли під Ізюмом, то спілкувалися з місцевими просто й незмінно. Ми — свої, "наші хлопчики". У звільненому місті Донбасу між рядками читається настороженість. Про це пише у своїй колонці для ТЕКСТІВ Дмитро Крапивенко — журналіст, а нині боєць ЗСУ.

На одному з перехресть біля побитої уламками посадки зупиняється "беха" (бойова машина піхоти, БМП). Над розпеченою бронею парує повітря. Довгий ствол гармати щойно виплюнув чергову порцію металу по вогневій точці рашистів – тепер там радісно вирує полум’я та щось вибухає.