Україна пам’ятає скульптора і новатора з якоюсь сором’язливою обмовкою. Від найкращих творів, які Архипенко заповідав Україні перед смертю, УРСР відмовилась як від буржуазних. Навіть на Червоному корпусі Університету, в стінах якого народився скульптор, досі немає меморіальної дошки. А можна було б в одному із парків чи київських дворів (наприклад, чудово під це підходив би Гостинний двір) – встановити бронзові копії скульптур Архипенка. Була б особлива родзинка сучасного Києва, його рідного міста. Ліліана Вежбовська, мистецтвознавець

У нашому уявленні українці тільки й робили, що страждали. Коли їм це набридало, вони повставали: чергові гайдамаки брали чергову Умань, героїчно різали "ворогів і зрадників" (часто - цілими сім'ями). Але тут влада підганяла війська і садила народних месників на палі, а решта населення продовжувала страждати. Таке життя тривало до 1991 року, коли Україна стала незалежною, але українці все одно продовжують страждати. Над міфотворчістю розмірковує: Євген Лакінський

Османські літописи – величезна й таємна сторінка історії України. І якщо читач гадає, ніби в нашій історії вже все відомо, усе прочитано, то це анітрохи не так. Структура козацького війська та Запорізької Січі з їхніми кошовими, писарями, бунчужними та обозними один в один відповідала тюркським степовим утворенням і тому ж Кримському ханству. Літописи читав: Олесь Кульчинський, сходознавець, перекладач