Стою на блокпосту неподалік від Маріуполя разом із військовими. До лінії фронту - 32 кілометри. На вулиці – мінус дванадцять градусів. У лице дме крижаний вітер, очі сльозяться. Після сорока хвилин перебування на вулиці я не відчуваю кінчиків пальців на руках і на ногах. Під стукіт моїх зубів нацгвардієць Коля (який уже восьму годину поспіль на чергуванні) зупиняє сірий немитий бус із луганськими номерами. Чергувала: Любов Величко

У майже щоденних повідомленнях, скільки снарядів випало на Мар`їнку, немає іншої інформації: у місті лишається близько тисячі дітей. І не працює жоден канал українського телебачення та радіо. Є телебачення та радіо Росії та «Новороссії». Дорослі уникають розмов про війну – є діти, в кого родичі воюють «на тому боці», є діти українських військових. Вчителі стверджують, що їхня справа навчати, а не ставати на якусь із сторін. Натомість, у кожній, навіть найменшій сільській школі – дбайливо оформлений «український стенд». Автор: Марія Старожицька, Київ – Курахово – Мар`їнка – Красногорівка – Слов`янськ – Миколаївка –Сєвєродонецьк - Щастя – Тепле – Плотина – Київ

Потрапили під обстріл, в одній семимісній машині їхало десь так шістнадцятеро людей, а в багажнику лежали діти. Будемо збирати гроші на броньований мікроавтобус. Доводиться вести переговори з обома сторонами, і скрізь проблеми. Невизнані республіки не хочуть випускати хворих, мовляв, привозьте гуманітарну допомогу. А українська влада просто не знає де їх дівати. Харківський волонтер Євген Каплін регулярно переринає лінію фронту, аби вивезти немічних і дітей. Записав: Олег Коцарев

Обстановка у прифронтових містах загалом нервова. Думка про те, а що коли завтра «вони», себто сепаратисти, повернуться не покидає місцевих. Це не гіпотетичні розмірковування киян про танкові удари з чернігівського напряму, не страхи одеситів перед слабким, хоча й небезпечним, Придністров’ям, не мобілізаційна готовність придніпровців. Тут добре розуміють, хто саме може повернутись і яким кривавим та нещадним буде те повернення. Настрої вивчав: Костянтин Воздвиженський

Потрапити з Маріуполя на фронт недовго. З нами чотири хлопці з морської піхоти. «Он там, - показує на південь. – зійшлися з нами владикавказці. Врукопаш. Але швидко п’ятами накивали. Спецназ. А цією дорогою ми полювання на зайців влаштували. Розсипалися і пішли по полю. З нами десантура була, хлопці під два метри зросту. І на одного зайця. Постріляли трохи, начальство телефонує, що там у вас таке? Нічого, відповідаємо. Заєць тільки маленький він був, на всіх не вистачило». Автор: Вадим Джувага Маріуполь-Гнутове