Статті

Упродовж десятків років багато науковців на заході, які займаються вивченням історії, культури й політики країн Східної Європи, за інерцією подавали й подають інформацію про цей регіон з погляду колишньої метрополії — Росії. Усі нації ототожнювали з росіянами, а роль Москви була лише “просвітницькою” та “прогресивною”, як це презентувала радянська пропаганда. Повномасштабне вторгнення Росії змусило багатьох науковців переглянути підходи. Радіо Свобода опитало низку професорів-славістів, на думку яких фокус “євразійських студій” поступово зміщуватиметься з Росії на інші країни регіону. ТЕКСТИ стисло переказують головне з матеріалу.

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.

Дороги – нескінченно довгі та вкрай потрібні. І немає їм ні кінця ні краю. З Києва – на фронт, з фронту – на Львів роздовбаною “тарабайкою” яка їде зі швидкістю 60 км/год. Вокзали, черги, митний контроль, пересадки.Ці подорожі неможливо скасувати, вони є питанням життя і смерті. Малесенькі дітки, які їдуть, обійнявшись з дбайливо загорнутими в іграшкові пелюшечки іграшковими качечками. Поруч бабусі з величезними торбами. Усі їдуть: хтось із розбитого будинку – в нікуди, сподіваючись знайти прихисток, хтось – додому побачити тата й чоловіка після довгої розлуки.

Росіяни стурбовані переозброєнням України, проте намагаються не втрачати оптимізму. Вони шукають міжнародної підтримки для своєї агресії, а також знову намагаються роздмухати внутрішні конфлікти в Україні, закликаючи населення до повстань, та одночасно поливають брудом Зеленського й Залужного. Читайте про це та інше в новому випуску нашого моніторингу російських державних ЗМІ та маніпулятивних сайтів, які прицільно поширюють російську дезу.

Суперечки, або, як заведено казати, “срачі” в соцмережах, здається, були завжди. Але останнім часом вони набувають дедалі загрозливіших масштабів. Лунають взаємні звинувачення й на особистісному рівні, й щодо певних прошарків українського суспільства. ТЕКСТИ вирішили дослідити, як саме це відбувається та що чи хто є рушійними силами таких конфліктів.

"Кожен день кажанів на реабілітації починається з того, що ми їх зважуємо, перевіряємо їх стан... Ось так..."Альона Шуленко, фахівчиня Українського центру реабілітації рукокрилих, акуратно поміщає малого кажанчика на мініатюрні ваги."… цей важить 23 грами.Цього недостатньо, щоб кажан пішов на зимівлю. Тому його треба підгодовувати".

В українських школах учителів російської мови та літератури вважали привілейованою кастою. Навіть вищою за викладачів історії. Історія, нагадаємо, була головною ідеологічною дисципліною в школі. "Історики" також читали курс "Основ держави і права". І вони до того ж традиційно були парторгами шкіл.Read this article in English

Катерина й Сергій Онищенки мешкають у Краматорську. До повномасштабної війни подружжя мало бізнес — забезпечувало харчування для курортників на турбазах у Лиманському районі. Після деокупації Онищенки виявили, що їхнє обладнання розкрадено. У 2014-му вони вже розгортали намети, щоб годувати вимушених переселенців. Тепер це довелося робити знову.Краматорськ після першого вторгнення Росії та захоплення Донецька став обласним центром, місто розвивалося й багатшало, але нове вторгнення Росії відібрало в нього перспективи, а в інших, ближчих до фронту містах, люди без роботи зараз зайняті виживанням. Нині Онищенки працюють в американській місії World Central Kitchen, яка допомагає людям їжею.Завдання волонтерів — не лише роздати пакети з їжею мешканцям прифронтових населених пунктів, а й правильно розподілити допомогу, щоб підтримати тих, хто дійсно цього потребує, уникнути зловживань і сприйняття гуманітарної допомоги як постійного забезпечення.

Коли Україна ухвалила новий закон про національні меншини, вона виконала одну з головних вимог ЄС для початку переговорів про членство. Проте цей документ важливий не лише для Брюсселя, а й для нас самих. Адже він визначає конкретні права наших громадян, які належать до національних меншин, і покладає на державу обов’язок ці права захищати.

Минулого тижня російські медіа вкотре розповідали про воєнні успіхи росіян та обіцяли, що скоро армія РФ буде повністю забезпечена технологічною зброєю, якій немає аналогів у світі. Писали про перспективи російського автопрому (спойлер: поки що там усе погано), розмірковували, як німці через високі тарифи зимуватимуть у Росії, й вигадували історію про ісламського муфтія, який за завданням СБУ дестабілізував релігійні спільноти Криму. Читайте про це та інше в новому випуску нашого моніторингу російських державних ЗМІ та маніпулятивних сайтів, які прицільно поширюють російську дезу.