Статті

Документальна книга Марка Оуена «Нелегкий день» (No easy day) набула скандальної сенсаційності й стала бестселером ще до моменту свого фактичного виходу – видавцям довелося збільшити тираж із 300 до 575 тисяч. Нічого дивного – адже автор, спецназівець-«морський котик» розповідав про те, як він брав участь у ліквідації терориста номер один Бін Ладена. Як виявилося, Марк Оуен – це псевдонім, справжнє його ім’я – Метт Біссонетт, і йому наразі загрожує позов від міноборони США за розголос секретної інформації. Книга вийшла 4 вересня, а через тиждень «Тексти» публікують уривки з неї. Марк Оуен, за участю Кевіна Маурера. «Нелегкий день».

Львівський форум потроху з просто масштабного сезонного книжкового ярмарку все більше став перетворюватися на великий літературний фестиваль, на який люди приходять і приїздять не так по книжки, як по зустрічі з їх авторами. Цю тенденцію зафіксували 2006 року, коли під форумною егідою офіційно з’явився Львівський міжнародний літературний фестиваль. Щороку він усе розростається й розростається та вже навіть розділився на кілька тематичних «підфестивалів». Цього разу їх буде шість. Програму Форуму видавців вивчав Олег Коцарев

Цьогорічний туристичний сезон у Криму можна без перебільшення назвати одним із найбільш провальних за останнє десятиріччя. Офіційні особи звітують про зростання кількості туристів, а місцеві жителі в один голос скаржаться: гіршого сезону не було. По кримських ефемках нерідко почуєш невеселі передачі, де ситуацію пояснюють збитковими державними готелями та пансіонатами, отож їм на зміну незабаром прийдуть «жахливі» турецькі «Хаяти», - страхають ведучі. З кримчанами спілкувався: Олесь Кульчинський

4 вересня, були вибори до Квебекського парламенту. Результат: Квебекська партія (Parti québécois, сувереністи, лівоцентристи) має 54 депутати і сформує міноритарний уряд. Автор: Євген Лакінський, Квебек

Відомий англомовний літературний журнал опублікував новелу української емігрантки Ахтіорської. Вона художньо відстоює те, що життя в еміграції можливе і без полону ностальгією. Цілком припустимо виїхати з рідної Одеси, опинитися в Брайтоні (чи деінде) і не присвячувати всі вільні вечори темі спогадів про одеський побут, одеські ціни та одеську ковбасу. Життя в еміграції – це теж життя, а не суцільна ностальгія. Книгу оцінював: Іван Верстюк

«Я не розумію тих людей, хто віддає своїх дітей на факультет журналістики». Це одна з перших фраз, що прозвучала у розмові зі мною однієї з найвідоміших журналісток офіційної білоруської преси Галини Улітьонок. Галина працює в державній газеті «Беларусь сегодня», натомість її чоловік Олександр – один із засновників опозиційного видання «Свободные новости», закритого владою 2002 року. Галина і так дивується, яке щастя тримає її на роботі при чоловікові-опозиціонерові, про якого постійно змушена слухати бруд із екрана телевізора. Журналістику сусідів вивчав: Роман Кабачій

Все йде до перемоги на виборах регіоналів. Як політичні аналітики, так і звичайні люди схиляються до думки, що влада може не просто утримати, але й зміцнити нинішні позиції. Але навіть зараз є шанс зупинити диктатуру. «Батьківщина», «Удар» і «Свобода», а також якомога більше число незалежних кандидатів і «непрохідних» партій мають публічно визнати, що взаємне поборювання веде до спільної поразки всіх опозиційних сил. Слід припинити взаємні нападки і перейти до серйозних і чесних переговорів. Автор: Тарас Шамайда

Смерть і податки. Ви знаєте цю приказку. Я би хотів додати третій елемент певності: крім того, що ти ніколи не уникнеш смерті й податків – ти ще й ніколи не станеш китайцем. Як би тяжко не намагався, як би не хотів чи не вважав, що тобі слід. Я хотів бути китайцем – колись. Автор: Марк Кітто

Ця стаття є відповіддю на матеріал Євгена Золоторьова, опублікований днями у "Текстах". У ній автор спробує довести, що 1) протиставлення республіки та демократії як двох нібито різних систем управління є хибним; 2) ще більш хибною є ідея обмеження функцій держави (у сенсі прийняття цією державою рішень, що впливають на життя всього населення) і заміни цих функцій «індивідуальними» механізмами, що базуються на приватних (комерційних) стосунках. Автор: Сергій Лук'янчук

Напередодні новго навчального року наша шкільна освіта опустилася на новий рівень деградації. Судячи із заяв чиновників держава поступово відмовляється від її утримання навіть на нинішньому мінімальному рівні. Маленькі школи закриваються масово, причому останній вердикт приречені не знатимуть до 1 вересня. Табачник з радістю готовий здихатися частини клопоту і прийняти "допомогу" у створенні навчальних програм і методик від Росії. «Начальник» Києва Попов ошелешив батьків тим, що відтепер виявляється якісь таємничі «бізнес-структури» котрі фінасували будівництво визначають на якій мові працюватиме муніципальна(!) школа. До нинішнього моменту українська середня школа була реплікатором радянського способу мислення і поведінки, але держава хоча б намагалася змінити колір шкіри цього динозавра і навіть слабко пробувала вирощувати щось нове. Відтепер ці сором’язливі потуги припинено.