Внаслідок ракетного удару РФ по селу Гроза на Харківщині наразі відомо про 53 вбитих цивільних (ідентифікувати вдалося ще не всіх, тіла деяких не знайшли досі, тому кількість загиблих може зрости). Родичі загиблих розповіли про той день у репортажі Суспільного. ТЕКСТИ публікують ключові фрагменти статті.

46-річна Надія Руденко нещодавно переїхала до Чернігова з Андріївки Михайло-Коцюбинської громади. Дві гучні трагедії торік мали для неї фатальні наслідки: 22-річний син Костянтин загинув від ракетного удару на Яворівському полігоні. Через кілька місяців загинув її 41-річний чоловік Павло — від ракетного удару по навчальному центру "Десна" на Чернігівщині. 45-річний рідний брат Сергій Федько поліг у бою на Луганщині.

Донька військового Аліна Карбан поділилася історією про перейменування вулиці в Миргороді на честь її загиблого батька. Він був відомою в місті людиною: волонтером, депутатом, учителем, директором школи, головою районної ради.

7 серпня від обстрілу в Покровську, під час порятунку людей із завалів загинув Ігор Суботяк, який повернувся з Фінляндії воювати за Україну.

1 липня через важке поранення, отримане внаслідок обстрілу російськими окупантами Краматорська, померла українська письменниця та волонтерка Вікторія Амеліна. Про це повідомляє Український ПЕН.

На узбіччі траси біля пагорба неподалік села Новоселівка під Черніговом досі (у березні 2023 року) стоїть обгорілий і прострелений з усіх боків білий "Рено Доккер". Це спомин про запеклі бої за Чернігів, що точилися тут у лютому-березні 2022 року.

21 січня біля дитячого садочка і будинку в Броварах попрощалися з 35-річною Оленою та 5-річною Міланою Пономаренко. Вони загинули в дитячому садочку, куди 18 січня впав гвинтокрил «Пума» з керівниками МВС на борту. Наступного дня маму з донькою поховали в селі Новоукраїнське, що на Ріпкинщині, це 30 кілометрів до Чернігова. Там живуть її батьки.

Український військовий, письменник і мандрівник, головний майстер-сержант 47 окремої штурмової бригади Валерій Маркус пише про те, що вже час позбутися знецінювальних радянських термінів «200-тий» та «300-тий» щодо загиблих і поранених захисників України. Далі пряма мова.

“Тату, я боюсь самольота”, — прошепотіла дворічна Кіра й притулилася до батька. Тієї миті моє серце стислося від болю. Я мріяла, що літак для нашого малятка буде символом подорожей, відпочинку та спокійного й заможного життя. А він став символом жаху.Спільний проєкт ТЕКСТІВ та газети "Вість" (Чернігів)

У сосновому лісі на околиці Ізюма було кладовище, де вже не ховали людей. Та під час окупації міста ставленики росіян нашвидкуруч організували тут масове поховання. Хрести нумерували цифрами, багато могил — безіменні, багато знайдених тіл — зі слідами катувань. Місцевий житель Віталій Боровий працював у єдиній відкритій на час окупації ритуальній службі. Він ховав людей, збираючи тіла по місту. Зараз допомагає поліції розкопувати й установлювати імена загиблих.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов