О 8:12 ранку в будинку Наталії Ліневич пролунав телефонний дзвінок. Звично спокійним голосом її брат сказав: «Мене обложила поліція. Живим я їм не здамся». Цей репортаж — спроба по хвилинах відтворити події того дня, розібратися, як з’явилися ключові версії слідства і чому частина з них викликала серйозні сумніви в родини, ветеранів та місцевої громади.

Більшість тих, хто тримає зброю на фронті, — чоловіки. Але й жінкам через війну доводиться змінюватися: опановувати нові професії, брати на себе більше відповідальності, ухвалювати рішення, які ще вчора здавалися «не про мене».Розповідаємо історії жінок, чиє життя змінила велика війна. Коли ми починали працювати над текстом, одна з героїнь була військовою; на момент публікації в армії служить уже двоє. Жінок стає більше і в армії, і в оборонці.

Печерськ у Києві вважається елітним районом. Але війна і відключення електроенергії чи тепла не роблять винятків. Наталія живе в центрі Києва, на вулиці Князів Острозьких, її діти навчаються в місцевому ліцеї. Як і багато киян, із минулих вихідних родина опинилася в епіцентрі енергетичної кризи.

Та найдовше українців цікавлять свіжі фільми та серіали. Наприкінці року ми проаналізували, як довго найрезонансніші події утримували увагу аудиторії. Як показник взяли топ пошукових запитів Google в українському сегменті. Для цього використовували дані сервісу Google Trends.

В Україні вже понад 1,3 мільйона ветеранів (станом на вересень 2025 року), і їхня кількість зростає. За прогнозами, після війни ця цифра сягне 5 мільйонів. Такі демографічні зміни вимагають від держави й суспільства формування відкритої та чутливої до потреб ветеранів політики.Як адаптуються ветерани та їхні рідні до нових обставин і як суспільство має їм у цьому допомагати? У цьому дослідженні йдеться про реінтеграцію ветеранів у сімейне життя.Авторка дослідження опитала вісьмох учасників із різних областей України в період із вересня по листопад 2024 року. У дослідженні взяли участь дві подружні пари (одна з дітьми, друга без дітей), а також двоє матерів і їхні діти-ветерани.

Втративши здоров’я на війні, Олексій Подолян звільнився торік із армії. У нього майже не працює ліва рука, є проблеми із зором і памʼяттю. Виснажений і зневірений, він домагається, щоб держава належним чином оцінила його втрату і дала пожиттєву інвалідність. Історія Олексія свідчить про системну проблему, з якою стикається більшість ветеранів.

10-річний хлопчик на Донеччині понад рік доглядів за двома 13-річними братами з важкими генетичними захворюваннями.

Про це пише військовослужбовець і громадський активіст у мирному житті Ігор Луценко, наводимо його текст повністю: У мене є колега-військовослужбовець, Вадим (ім’я міняю). Він служить у одній з відносно непоганих військових частин. Доброволець з 2022 року, учасник бойових дій. Офіцер. Інвалід, коліна геть погані, каже, що може у будь-який момент списатися. Так от, Вадим зараз живе… у машині.

Голос нового покоління прозвучав гучно, чітко, переконливо і часом матюкливо. Це покоління обпечене війною, багато хто втратив близьких, дехто вже повоював. Мають право на різкість. Але нинішня молодь і дуже талановита. Намальовані від руки плакати цікаво читати: вони поєднують іронію, сарказм і поетичні алюзії — від пародій на українську класику до алюзій на Орвелла. Цей формат протесту поєднав креатив, емоцію і політичну позицію, зосереджену навколо спільних цінностей.

Третина українців вірить в астрологічні прогнози та передбачення. Про це свідчать результати опитування Rakuten Viber.