Його мати була польською революціонеркою, яку царський уряд заслав у Сибір – десь у 1912-ому вона втекла і з кількома друзями перетнула Берингову протоку, з Чукотки на Аляску, в малесенькому човнику; юна Станіслава Суплатович єдина вижила у дикій мандрівці канадською тундрою, і то тільки тому, що її напівмертву знайшов вождь племені вільних шеванезів Високий Орел, і вона стала жити з індіанцями, отримавши за своє біляве волосся ім'я Біла Хмарка. У неї народилася донька і двоє синів – Танто і Сат-Ок. Читав: Омелян ТАРНАВСЬКИЙ, "Сімейна бібліотека"

У новому бестселері Люко Дашвар «РАЙЦентр» десь наївно, а десь іронічно розповідається мінорна історія романтичних пригод кількох людей, прибулих до міста над Дніпром. При цьому Київ зображено таким собі монстром, який п'є кров із лагідної та сумирної провінції. Схоже, саме на лагідних та сумирних цей роман і розрахований - тому що "просунуті" читачі укрсучліту кривитимуть рота від "масовості". А дарма. У "РАЙ.Центрі" є міцний сюжет і його цікаво читати - хоча б один раз, а для масової літератури більше й не треба. Популярну літературу читав: Олег КОЦАРЕВ

Літературну премію "Книжка року BBC" цього року отримав Іздрик із Калуша з книгою "Таке". Цьогорічне визначення переможця наближене до Букерівської премії - книги висувають не читачі, а самі видавництва. Тобто п'ятірка фіналістів "Книжки року" - це те, що, на думку видавців, українці будуть читати і рекомендувати іншим. Те, як сучасна українська нація дивиться на світ і що її хвилює. ZaUA.org попросило натхненника премії Світлану Пиркало розповісти про переможця, перебіг конкурсу і те, як ми через літературу зображаємо самих себе. Зріз укрсучліту робила: Світлана ПИРКАЛО

Передмову до роману «Оригінал Лаури» написав син письменника, і відбулась ця грандіозна подія завдяки тому, що правами на творчу спадщину Набокова володіє харківське видавництво «Фоліо». Але якісно перекласти книгу не вдалося. АВТОР: Ігор Бондар-Терещенко

Якщо раніше на столичному ринку Петрівка не було де впасти яблуку, то зараз тут майже порожньо. Виявляється, навіть публіка, яка читає, думає і критично мислить, теж боїться так званого «свинячого» грипу. Паніка залишила людей вдома, і це сильно вдарило по малому бізнесу, яким є книготоргівля. Багато продавців залишили свої крамнички до кращих часів, закривши їх захисними ролетами. Адміністрація, у свою чергу, вимагає від книжників працювати в марлевих пов`язках, але більшість ігнорує дурну вимогу. Ринковий досвід вивчав: Антон Зікора

Про життя цього поета можна почути найнесподіваніші речі – він постраждав від переслідувань КГБ, він мусив співпрацювати з КГБ, він «програв у карти» свою дружину і взагалі поводився геть непередбачувано. Однозначно лише те, що Микола Холодний був дуже яскравим поетом і одним з лідерів умовно «андеграундної» гілки шістдесятництва. Поезією Холодного насолоджувався Олег Коцарев

Свого часу, описуючи у своєму «Масонському проекті «Україна» ритуальну традицію ложі «Великий Скіф» початку ХХ століття, Володимир Єшкілєв значив, що тамтешні ступені мали назви «chumak», «kazak», «ataman» і «strybogych», і ми не мали підстав не вірити відомому мандрівнику манівцями української історії. Наразі перед нами чергове випробування читацької віри. У новому романі (називається він "Богиня і консултант") ідеолога «станіславського феномена» і «сірого кардинала сучасної української літератури» відбувається локалізація глобального бренду «вселенської змови» в контексті однієї, окремо взятої України.

Провінційність рідного регіону у випадку з творчістю цього донецького автора неабияк важить для створення ним окремого макросвіту у своєму черговому романі. Чесно кажучи, територіальна віддаленість від столичної еклектики завжди сприяла народженню оригінальних жанрів, а переможцем частенько виявлявся той, хто залишав центр заради периферії. Що ж до специфіки саме шахтарського краю, то одеський письменник Юрій Олеша, відбувши у 1930-х роках творчу поїздку на Донбас, значив, що поняття столиці віднедавна знищене. «Где главный город нового мира? – мучився він. – Может быть, лучшие умы сосредоточились там, где будет главное место по добычи угля?» Сучасну літературу Донбасу читав: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Автор цієї незвичної збірки оповідок завжди вважався трюкачем у літературі. І дарма ще на початку 1990-х, коли соціалістичний реалізм змінився на український концептуалізм, нас попереджали, що хитрий Іздрик is trick, себто він – це суцільна авантюра. Дарма, бо його незрівнянний «Воццек» і «Подвійний Леон» вже заполонили увагу новонародженого українського читача. Ось і зараз Іздрик ніби знизує плечима щодо чергових своїх текстів, виданих ошатним томиком концептуально-чорного кольору під назвою «Таке». Мовляв, таке, панове, іноді напишеться! Втім, аморфно-українське «таке» наразі транслітерується у наказово-англійське «take», себто «візьми». То що, візьмемо? АВТОР: Ігор Бондар-Терещенко

Представники літературного регіону, до якого належить ця авторка, виплекавши у своїх надрах в 1990-х роках т.зв. «Станіславський феномен», завжди вирізнялись бажанням каталогізувати реальність, архівуючи її в нетлінні форми своєрідних енциклопедій. ЧИТАВ: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО