Російська православна церква підтримала повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Патріарх Кіріл вважає, що загибель російського солдата на цій війні дає йому змогу позбутися всіх гріхів. РПЦ бере участь у депортації українців з окупованих територій і збирає кошти на допомогу російським воякам, щоб убивати українців. Проте все назване не заважає українцям, які тікають від війни з Росією до країн Європи, ходити до московських церков у Відні, Мюнхені, Парижі чи Мадриді.ТЕКСТИ з’ясовують, як влаштовано мережу російських церков закордоном, чи всі російські парафії слід автоматично вважати представництвами ФСБ, а також чому українцям варто шукати альтернативи навіть “опозиційним” росхрамам. Також ми поспілкувалися про це з о. Кирилом Говоруном, професором Університетського коледжу Стокгольма

Ми промоніторили 180 телеграм-спільнот і 13 вайбер-чатів українців у Німеччині, Польщі та Чехії. Мета дослідження — виявити проросійську дезінформацію й наративи в середовищі українських переселенців.

У Польщі порахували загальну кількість українців, які зараз проживають у країні. Більшість переїхали туди ще до початку повномасштабної війни.

Академік Елла Лібанова з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України доповіла про демографічні втрати внаслідок повномасштабної війни. За її оцінкою, прогнозовані демографічні втрати України коливаються в межах від 500–600 тисяч до 5–6 мільйонів людей. ТЕКСТИ наводять ключові тези науковиці. Далі пряма мова.

Сейм Польщі проголосував за зміни до спецзакону про допомогу українцям, які рятуються від війни в Україні на території РП.

“Для нас ніхто не робить «поблажки», дитина вивчила за літо мову й навчається на рівних з іншими учнями. Тому навіть сімейна форма навчання в українській школі створює додаткове навантаження, коли дитині й так важко. Але ми боїмося втратити місце там. Тому доводиться викручуватись”, — каже Лідія з Миколаєва, яка в березні з 10-річною донькою вимушено переїхала з України в Болгарію.

Журналістка Іванна Коберник пише про проблеми освіти під час війни. Далі пряма мова.

"Взагалі тут про прикраси, та я в тимчасовому засланні. Намагаюся не здохнуть", – ідеться в описі інстаграм-сторінки киянки Катерини Кілячус.Якоїсь миті вона змінила власну ювелірну справу на ганчірку та швабру на італійській базі відпочинку, але не втратила почуття гумору й далі веде свій блог – про прикраси, але не тільки. "Вечір у хату, Єлєна Іванівна, у нас сьогодні буде борщ", — каже висока усміхнена жінка й показує в камеру мобільного, як справжній скарб, паковання борщової заправки, яку в Італії можна купити втридорога й лише в спеціалізованих українських магазинах.

"Ми застрягли в лютому", "Я не пробачу собі смерті дітей", "В Україні всюди може прилетіти", – повторюють жінки, які перебувають з дітьми за кордоном. Наче виправдовуються, що не залишилися в Україні. Їх багато, і вони також важко переживають війну – як і всі українці.За даними ООН, від 24 лютого з України виїхали понад 12,5 млн громадян (близько 5 млн повернулися – станом на середину вересня).Авторка цього тексту також виїхала з окупованого Бердянська у травні — і три доби добиралася до вільного і спокійного тоді Запоріжжя. У червні вони з сином поїхали до Великої Британії. Вона поділилася своїми відчуттями і спостереженнями, а також поспілкувалася з психологинями.

У Ленінградській та Псковській областях на кордонах Росії з Євросоюзом утворилися гігантські черги українських біженців. Люди почали скупчуватися на прикордонних переходах із середини вересня, але в останній тиждень ситуація набула загрозливого характеру.