Вибір редакції

Разом з експертами ТЕКСТИ з’ясовують, які ракети, звідки й за яким принципом запускають російські загарбники, як змінилась інтенсивність обстрілів і чи реалістичними є оцінки залишків цих ракет на складах.

Після того, як українські війська відбили підкиївські території, щодня оприявлюються нові шокуючі історії. 132 розстріляних тіла виявили у Макарові. Число загиблих у Бородянці досі ще не можна встановити, в Гостомелі залишається невідомим місце перебування близько 400 зниклих безвісти. У Бучі, фотографії якої вразили увесь світ, підтвердили загибель 420 цивільних жителів і почали ексгумацію наступної братської могили. З інших сіл і містечок Київщини даних ще не надходило.

Будинки у недавно звільнених від російської окупації селах Вишгородського району, що в бік Чорнобиля, — як клітинки після гри у морський бій: вціліло, поранено. Змінюються краєвиди за вікном автівки: поліські дерев’яні хатки з кольоровими фігурними віконницями, двоповерхові квартирні будинки, статні особняки під червоною черепицею. Між помешканнями окопувалися росіяни, ставили між хатами танки, викопували схованки для техніки. Вікна тепер зяють пустками, дахи знесені, а подекуди від хат залишилися тільки обгорілі каркаси.

Недавно в нашому матеріалі ми розповідали про те, в яких умовах українська та російська армії зустрічають одна одну на Донбасі. Ми писали, що Росії знову загрожує розтягування лінії комунікацій, атаки на колони постачання та тилові бази. А також їхні сили легко можуть опинитися в ізоляції, якщо українські війська зруйнують мости через Сіверський Донець та Оскіл. Російські військові також це розуміють, тому намагаються вибудовувати систему безпеки в тилу. Особливо – систему протиповітряної оборони. Ми бачимо це на супутникових знімках.

Постріл був вдалим – автоматичний міномет «Васильок» розлетівся разом з розрахунком, а за декілька секунд вибухнула і вантажівка, що була поряд з ним.

Поки не почалося масове повернення мешканців в Ірпінь, Бучу, Гостомель, Бородянку та інші міста Київської області після звільнення від російських окупантів, виникає важливе запитання: що там чекає? Поки триває документування воєнних злочинів проти убитих російською армією мирних мешканців та розмінування, побачити масштаби руйнувань можна згори (за допомогою дронів) та з фото очевидців.

Чернігів залишався в облозі майже місяць. Автомобільне сполучення відновилося вранці в понеділок, 4 квітня. Після підриву мосту через Десну виїхати з міста було практично неможливо.Олена Гобанова з родиною мешкає у багатоповерхівці у мікрорайоні Масани. Вони – серед тих, хто під час війни залишився вдома. Нижче – її розповідь про життя і побут в умовах відсутньої інфраструктури, обстрілів і облоги.

Ірпінь, Буча, Гостомель стали форпостом Києва – бої у цьому трикутнику тривали цілий місяць.Першим звільнили Ірпінь – 28 березня. 1 квітня стало відомо про звільнення від окупантів Бучі та Гостомеля. Під вечір того ж дня ЗСУ відновили контроль над Демидовом, Димером, Іванковом, що потерпали від окупантів з перших днів війни.ТЕКСТИ поспілкувалися з учасником контратаки в Ірпені й спробували відтворити хроніку подій, що увійдуть в історію цієї війни та боротьби за українську незалежність.Рій російських гелікоптерів атакував аеродром у Гостомелі у перший день війни. Там відбувся перший запеклий бій. 27 лютого перша колона російської техніки зайшла до Бучі. Того ж дня її вперше розбили на вулиці Вокзальній, що вела до Ірпеня.

До критої спортивної арени «Таурон» у Кракові — найбільша споруда такого зразка в країні, вміщає до 22 тисяч людей — кілька зупинок трамваєм із центру міста. Українців, які сюди добираються, легко впізнати, навіть не розмовляючи. Не валідують квитки (проїзд у громадському транспорті Польщі для українців відтепер безплатний), увесь час щось шукають у гугл-картах, деякі обличчя розгублені, як у людей, що не мають плану. Ще трохи поспостерігати, то можна розпізнати Чернігів, Харків та інші гарячі міста — по мимовільних здриганнях, коли пролітає літак або гуркоче трамвай поблизу.

Наразі в Україні налічується понад 100 памʼятників російському поету Пушкіну, 16 з них на території Криму. Гарна новина в тому, що памʼятників Тарасу Шевченку в нас таки більше, погана – що, окрім Кобзаря, жоден інший український культурний діяч не може позмагатися з Пушкіним у питанні увічнення на території України.