Матеріали автора Ольга Самсоненко

25-річний захисник Маріуполя, старший лейтенант Павло Афісов провів у російському полоні два з половиною роки: в Оленівці, у СІЗО Кашина, у Мордовії.Там він пережив чимало катувань і принижень від росіян. Звільнений із полону офіцер розповідає про те, як працівники ФСБ і російських СІЗО нещадно били полонених, катували електрострумом, морили голодом, змушували бігати голими на морозі, присідати, стояти протягом 16 годин, не дозволяли сходити в туалет упродовж доби, нацьковували на них службових собак.

Тетяна й Олександр Музирьови взяли в сім’ю дев’ятирічного Олексія в січні 2023-го. А за рік до того, 28 лютого 2022-го, у перші дні повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, в селі Киїнка під Черніговом загинув їхній 26-річний син Дмитро.

У Чернігові одружилися хлопець і дівчина, які два роки тому врятувалися з розстріляного російською армією автомобіля.Діана і Сашко вижили, пройшли багато кілометрів, продираючись крізь хащі і болота, щоб дістатися своїх. Росіяни вбили матір Діани та молодшого брата Олександра під час спроби виїхати з обложеного міста.

24-річний Денис Харченко і 27-річний Олег Тіпікін — морські піхотинці, чернігівці, обоє служили в 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Берлінського в Маріуполі. Були серед перших воїнів, які прийняли бій і утримували місто, доки могли. Потрапили в полон. Вже два роки за них борються рідні.Дениса російська влада засудила до 18 років ув’язнення за вигаданий злочин. Олега заслали до Мордовії в табір суворого режиму.Матері Дениса й Олега розповіли, як їхні сини потрапили в полон, як вони їх шукали і як намагаються наблизити їхнє повернення додому. Обидві Тетяни виховують молодших донечок і підтримують одна одну.

Серед жертв російського ракетного удару по Києву 29 грудня 2023 року – 27-річна футболістка Вікторія Котлярова та її мама. Вони загинули разом на роботі. 23 грудня Вікторія одружилася, у січні їй мало виповнитися 28 років.

“У вас тут сніг коли-небудь тане чи завжди холодно? — жартує Наталія Білоус. — Вдома зараз плюс 25, дзвонили друзям”.Разом із чоловіком Сергієм Задорожнім і мамою Галиною Вінниченко вона переїхала до Чернігова з Голої Пристані Херсонської області. Містечко за 11 кілометрів від Херсона окуповане росіянами вже 22 місяці, з перших днів повномасштабної війни. До вторгнення там мешкало 14 тис. осіб.

31 грудня 2022 року 140 українських військових, серед яких був і 30-річний Олексій Ануля, кікбоксер із Чернігова, повернулися з російського полону. Олексій розповів про тортури, побої, катування електрошокером і голодом. Далі його пряма мова.Read this article in English

46-річна Надія Руденко нещодавно переїхала до Чернігова з Андріївки Михайло-Коцюбинської громади. Дві гучні трагедії торік мали для неї фатальні наслідки: 22-річний син Костянтин загинув від ракетного удару на Яворівському полігоні. Через кілька місяців загинув її 41-річний чоловік Павло — від ракетного удару по навчальному центру "Десна" на Чернігівщині. 45-річний рідний брат Сергій Федько поліг у бою на Луганщині.

Уранці 24 лютого 2022 року Алла Телень з села Новоселівка, що за кілька кілометрів від Чернігова, спостерігала, як трасою через село пролітали автівки. Містяни панічно виїжджали з міста, сподіваючись пересидіти оголошену Путіним війну десь у тихому селі.Їхали на північ і схід, не знаючи, що прямують назустріч колонам російської військової техніки, яка швидко наближалася до обласного центру, безперешкодно перетнувши український кордон у КПП “Сеньківка”. Уже через кілька годин тисячі тих, хто рушив з міста в цьому напрямку, потрапили в епіцентр боїв або в десятки окупованих російською армією сіл, виїхати з яких упродовж лютого-березня було або неможливо, або вкрай ризиковано. (Так само, до речі, відбувалося й у Київській області — детальніше читайте тут).Ця історія – з циклу про оборону Чернігова у лютому-березні 2022 року та доповнює інтерактивну реконструкцію про ці події (матеріал дивіться тут).

— Трохи збили температуру, але нижче за 39 не падає. Сьогодні (20 березня — ред.) була третя операція, завтра наступна, — розповідає телефоном 19-річний Дмитро Терещенко, солдат 119-ї бригади ТРО, окремого 167-го батальйону з позивним "Чемпіон", чернігівець. — Видаляють осколки. Вони в легенях, у нирках, у шлунку. Броня зовсім не захистила, усе пройшло крізь неї, — додає він. — Лікарі кажуть, що тепер у мене два дні народження. Бо з такими травмами не виживають.Read this article in English