Г

“Глиняні будинки тріскалися і розкисали у воді”. Розповідь голопристанців про окупацію та переїзд до Чернігова

“У вас тут сніг коли-небудь тане чи завжди холодно? — жартує Наталія Білоус. — Вдома зараз плюс 25, дзвонили друзям”.
Разом із чоловіком Сергієм Задорожнім і мамою Галиною Вінниченко вона переїхала до Чернігова з Голої Пристані Херсонської області. Містечко за 11 кілометрів від Херсона окуповане росіянами вже 22 місяці, з перших днів повномасштабної війни. До вторгнення там мешкало 14 тис. осіб.

Сергій Задорожній і Наталія Білоус — мешканці Голої Пристані, які оселилися в Чернігові. Фото авторки
Сергій Задорожній і Наталія Білоус — мешканці Голої Пристані, які оселилися в Чернігові. Фото авторки

Вдома були бізнеси, робота

Сергій і Наталія залишили свій дім 19 червня 2023-го, через два тижні після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС.

Сергій Задорожній — моряк, судноводій, помічник капітана. 25 років відслужив на торговельному флоті.

“А ще був підприємцем, мав кав’ярню”, — розповідає про себе. У Чернігові він став таксистом.

Наталія за освітою агроном і економіст, у Голій Пристані мала невеликий магазин будматеріалів. У Чернігові поки що шукає роботу, ходить на співбесіди. Планує відкрити власний інтернет-магазин і продавати там плетені речі.

“Якось відмовили через вік 45 років, сказали, багато, — розповідає про свої пошуки Наталія. — В іншому місці запитували, чи маю кредити, чи можу стояти 10 годин щодня на ногах. Що завгодно питали, крім того, що я вмію і яку маю освіту. Тому поки що плету пледи з широкої нитки”.

Далі пряма мова Наталії та Сергія про те, як їм жилося в окупації.

Інформаційний вакуум, тортури, пропаганда

“На початку березня 2022 року орки остаточно заїхали в Голу Пристань і зайняли місцевий санаторій, — розповідає Сергій. — Усіх невгодних звозили туди: колишніх військових, активістів. Катували: били, схиляли до співпраці. Хто звідти повертався, казав: “Це було криваве хрещення”. Змушували працівників міської ради працювати на окупаційну владу. Викрали Олександра Бабича, міського голову. Кажуть, він зараз у СІЗО в Криму.

Зв’язок зник майже одразу. У червні 2022 року довелося купити сімки російського мобільного оператора. Українські новини читали в телеграмі. У місцевих новинах були брехня і пропаганда.

Наприклад, біля доглянутого й пофарбованого пам’ятника радянському солдату в нашому місті горів вічний вогонь і лежали квіти. Прийшов рашист, зняв наш прапор, повісив триколор. Потім показали на російському телебаченні, що полум’я не горіло з 2014-го і солдат його запалив”.

Рубль прирівняли до гривні

В окупованому місті гривні ходили нарівні з рублями. Зарплату в рублях отримують ті, хто співпрацює з окупантами: чиновники, працівники комунальних служб, податкової інспекції та лікарень.
На місцевому базарі російські військові часто продавали чи міняли на овочі свої пайки. М’яса, молока, яєць у продажу вистачало. А майонез і кетчуп, наприклад, були в дефіциті. Підприємці їздили закуповувати продукти в Крим.

Усім пенсіонерам призначили однакову пенсію 10 тисяч рублів. Росіяни ходили зі списком і роздавали готівку.

Курс рубля до гривні на фінансових ресурсах 1 до 0,4, тобто 100 рублів = 41 гривня. Але по факту окупанти прирівняли рубль до гривні 1:1. Відповідно й ціни в гривнях піднялися удвічі, а то й утричі.

Росіяни ходили зі списком і роздавали пенсіонерам готівку

З’явилися міняйли з рюкзаками, куди клали готівку. У них курс був значно кращий. Ти їм переводиш через банківський застосунок гривню, а вони тобі готівкою рублі дають. За послуги 10 відсотків суми. Я певний час ще торгувала у своєму магазині, розпродувала залишки матеріалів.

Не вірили, що бані немає

У Голій Пристані були буряти, кавказці, солдати слов’янської зовнішності. Один бігав і шукав “городскую баню”. Не міг повірити, що в кожному будинку чи квартирі в нас є своя ванна. Казали йому: “Городская баня закончилась вместе с Советским Союзом”.

Автомати тримали на пузі, поводилися, як на сафарі

Якось завезли військових старшого віку. Такі собі дідусі ходили. Вони поводилися спокійно. Після них привезли молодь. Ті автомати тримали на пузі, поводилися, як на сафарі. Казали: “Буду убивать до последнего хохла”. Приїздила й нацгвардія їхня, “еліта”: фірмові каски, бронежилети, якісні берці та форма. Усе новеньке, ніби щойно з магазину.

Напились і загубили автомат

Росіяни мародерили в покинутих господарями оселях: забирали все, що могли винести. Телевізори, холодильники, пральні машини, мікрохвильовки, тумбочки, матраци, одяг — усе вантажили на “Урали” й вивозили. Що не могли забрати, знищували, розбивали. Жили в будинках, власники яких виїхали під час вторгнення. Забирали звідти навіть двері й одвірки. Робиш їм зауваження, а в них одна відповідь: “Не хотите помочь российской армии?”.

Забирали навіть двері й одвірки

Якщо заважатимеш красти, можуть завезти до санаторію. А там катівня. Періодично проводили обшуки. Заходили й до нас. Напередодні росіяни напилися й загубили автомат. Рашист пам’ятав лише дві речі: поруч на вулиці висів їхній прапор, а в будинку був килим. Тому ходили по всіх хатах, поблизу яких висіли триколори. Обшукували хати з килимами. Але автомат тоді так і не знайшли.

Навесні росіяни були шоковані тим, що українці під час обстрілів копають і саджають городи, фарбують хати, білять і обрізають сади.

Окупантів шокувало, що українці під час обстрілів саджали городи

Дев’ять днів великої води

Ми так раділи звільненню Херсона, думали, ось-ось і до нас ЗСУ вже дійдуть. Аж раптом біда. Від Голої Пристані до Каховської гідроелектростанції 90 кілометрів.

Нам давали часу годин сім, поки вода дістанеться до нас, але вона спочатку прибувала повільно. Через 12 годин була лише в кількох місцях, бігла невеличкими струмочками. Це заспокоїло.

Але вночі прокинулися від шуму: вода вирувала під під’їздом, росіяни тим часом вивозили дорогами техніку в бік села Залізний Порт на березі моря.
Ми чули, як тріщали й буквально розкисали у воді сусідні глиняні будинки в приватному секторі. А там же люди! Під’їжджають до нас рашисти на важкій техніці. Побігла, стала просити їх з’їздити туди і врятувати хоч когось. А один каже: “Что вы о других беспокоитесь. О себе подумайте, вон там эвакуационные автобусы стоят”.

Ми чули, як тріщали сусідні глиняні будинки. А там же люди!

Через кілька годин вийти з під’їзду було вже неможливо, висота води метрів два. Загалом вода прибувала днів три, три дні стояла й три дні спадала. Поки прибувала, зносило все. Коли стало можливо плавати човнами, місцеві розвозили хліб, воду, знімали людей із дахів. А росіяни тим часом сиділи на верхніх поверхах багатоповерхівок і виглядали з вікон. Боялися, що по Дніпру з Херсона прийдуть наші хлопці.

Рятувальники збирали і вивозили людей автобусом на Залізний Порт, а звідти на Крим. Їхати туди було страшно, у невідомість.

Коли садили людей в автобуси, почався мінометний обстріл. Нам сказали, що то ЗСУ б’є, але ж українські військові були занадто далеко від того місця. Під час цього обстрілу рашисти знімали ролик для телебачення, розповідали, що росіяни такі хороші, евакуюють місцеве населення, а нацисти їх у цей час обстрілюють.

Евакуація

Після підриву ГЕС у воді плавали дохла риба, втоплені тварини і люди. Спека, сморід страшний. Коли зійшла вода, це все почало гнити. Лікарні перестали працювати, ліків було обмаль. Води, газу, світла в місті не було. Їжу потроху привозили, люди на вогнищі готували.

Ми тоді зрозуміли, що залишатися вдома більше неможливо. Почали шукати перевізників, бо власного авто не маємо. Нас було четверо: ми удвох, мама Наталії й сусідка. На кожного дозволили взяти по сумці речей і на всіх одну тварину. Двох котів довелося віддати сусідам, одного забрали.

19 червня о 8-й ранку за містом чекали перевізники на легковому авто. В одну велику сумку, яку ми взяли, помістилося лише найнеобхідніше: трохи одягу, засоби гігієни.

42 запитання

Озброєні військові на КПП в Армянську в Криму давали біженцям заповнювати анкети. Людей, кому за 70, пропускали без перевірок. Інші відповідали на 42 запитання: “Состояли в экстремистской партии?”, “Участвовали в выборах?”, “Есть ли военные в семье?”, “Есть ли друзья военные?”, “Есть ли в России родственники?”, “Есть ли спортивный разряд и награды?”, “Были ли за границей?” тощо. Наприкінці приписка: якщо сумніватимуться в правдивості відповідей, можуть забрати на детектор брехні.

У телефонах дивилися контакти, сторінки в інтернеті, переглядали фото.

На цьому КПП біженців було багато, ми затрималися на добу. Чекали, поки викличуть на перевірку. Військові взяли відбитки пальців, долонь. Сфотографували анфас, у профіль. Викликали на розмову з феесбешником, який перевіряв телефон. На столі була анкета, по якій він знову допитував. Напередодні нам сказали, що головне впевнено триматися і не нервуватися. Інакше можуть відправити назад.

Якщо відповіді їх влаштовували, віддавали документи і можна було сідати в автобус, який їхав до країн Балтії чи до Європи.

Нас відпустили близько сьомої вечора. Всю ніч потім їхали через Росію, висадили вранці на КПП Убилінка Псковської області. Там знову було людно. Цілий день чекали, доки перевірять документи і випустять.
На латвійському кордоні пропустили за 15 хвилин. Звідти ми поїхали до Варшави, до друзів. Привели себе в порядок і стали думати, куди далі.

Солодкі буряки

“І тут зателефонував із Чернігова мамин брат із дружиною і запросив нас до себе жити, — пригадує Наталія. — Квартира велика в них, донька за кордоном. 6 липня вирушили до них. Це не передати словами, як ми раділи кожній дрібниці в новому домі. Коли в тебе є це все, не цінуєш.

Оформили нас швидко, прийняли добре. Зараз отримуємо як внутрішньо переміщені особи по дві тисячі гривень щомісяця на кожного. Подобається місцева говірка, балдію від слова “гурки” (огірки. — Ред.), насилу можу вимовити. Люблю місцеві буряки, вони тут такі солодкі. У нас солонуваті, бо поруч солона вода.

Жартували із Сергієм, що після перемоги привеземо в Чернігів причіп справжніх херсонських кавунів із піску. Вони найсолодші. І роздаватимемо всім, хто нам тут допомагав. А назад повеземо буряки”.

окупація півдня злочини РФ переселенці війна люди

Знак гривні
Знак гривні