Спека та зливи б'ють по наших містах. Як будувати, щоб жити в умовах зміни клімату

Будівельні норми були актуальними на час їхнього написання, і пересічний мешканець СРСР рано чи, ймовірніше, пізно отримував квартиру. Тут у принципі не думали про кліматичне обладнання. Навіть такі прості та примітивні речі, як зовнішні затінювачі, маркізи чи жалюзі не передбачалися проєктами й будівництвом. Хоча навіть крізь шпарину "залізної завіси" радянські архітектори поглядали на Захід і з надзвичайними зусиллями застосовували зовнішнє затінення на фасадах, що виходять на південь.

У масовому житловому будівництві часів СРСР у пріоритеті була швидкість, простота і низька собівартість. І тут було не лише тісно, а й холодно взимку та спекотно влітку ще до кліматичних змін. Люди заклеюють вікна фольгою, монтують саморобні навіси та хаотично вішають блоки кондиціонерів

Захист від спеки

Балкони

Роль затінювача від прямих сонячних променів виконували, зокрема, балкони, які за радянськими нормами мали бути незаскленими та в деяких проєктах теоретично мали використовуватися і для евакуації під час пожежі (при задимленні внутрішніх приміщень, сходів і коридорів). Проте люди відразу їх почали склити й перетворювати на комори.

Ширина балкона зумовлена фізичними параметрами бетонних панелей. Винос у понад 1 метр не можна було закріпити в збірному панельному будинку. Також геометрія і типовість не враховували, що з південного боку сонця значно більше

Житлові будинки південних регіонів Франції, Іспанії та Італії також будувалися понад 40 років тому, але одразу мали широкі балкони. Тамтешні мешканці й дотепер підтримують у гарному стані зовнішній сонцезахист – маркізи та навіси. Подібні балкони навіть у радянських нормах називалися літніми приміщеннями, але через їхні розміри там фізично неможливо було поставити столик, стільці чи повісити гамак. З часом наглухо засклені радянські і пострадянські балкони з виносами стали осередками мотлоху, місцями для зберігання, але інколи люди роблять собі там імпровізовані спальні місця – влітку рятуються від задушливих ночей.

Балкони у Швейцарії мають одразу чотири засоби для затінення – широкий балкон, висувна маркіза з тканини, великі клумби на балконах для розлогих рослин і кущів та сонцезахисні зовнішні жалюзі на вікнах. Кондиціонери відсутні, трубки, що виходять з балкона, – для дренажу дощової води

Балкони в Монако – широкі, відкриті, з можливістю вирощувати великі (до 2,5 м) рослини та кущі

Південь Європи. Міський фасад формують балкони – у кожного будинку за своїм проєктом, але однакові в межах однієї споруди. Така картина нереальна для пострадянського простору, де кожен робить зі своїм балконом, що хоче

Балкони на київських новобудовах часом бувають достатньо широкими, однак мало хто знає, як використати цей простір для літнього приміщення, зазвичай їх склять.

Зовнішні жалюзі та перголи

Слово “пергола”, тобто навіс, настільки маловживане у нас, бо для боротьби з перегрівом люди радше повісять кондиціонер на фасад та хаотично (навіщо заморочуватися з естетикою) випустять трубку з конденсатом, ніж підтримуватимуть охайний стан балкона, сонцезахисної перголи чи, боронь боже, зовнішніх жалюзів. Взагалі, купуючи будинок, люди хочуть бачити глянцеві проєктні картинки, де фасад – це пофарбована в різні кольори стіна. Після заселення він нещадно креативиться на смак і гаманець кожного.

Відсутність затінювальних пергол та дерев призводить до шаленого перегріву – дитячі майданчики неможливо використовувати за призначенням.

Чи можна підтримувати живий газон без поливу та тіні? На металевих конструкціях, гойдалках і піщаному покритті дитячого майданчика влітку до +50, тут потрібен загартований організм, щоб вижити у спеку

Мікрорайони та широкі вулиці

Міста в радянські часи проєктувалися за принципом розділення сельбищної та виробничої території. Спальні райони придатні до ночівлі, тут був громадський транспорт для підвезення людей до роботи, школи та дитячі садочки у дворах, проте сфера обслуговування і не планувалася. Тому сьогодні перші поверхи будинків переробляють із квартир на різні кабінети стоматологів, нотаріусів, перукарні, дрібні кафе та магазинчики.

Такий тип житлової території найбільш поширений в українських містах

Типовий радянський мікрорайон із п'ятиповерхівок. За понад 50 років експлуатації виросли високі дерева, проте немає власників прибудинкових територій, тому тут кожен робить, що заманеться. Зрештою маємо стихійні паркування, занедбані газони та напівзруйновані тротуари. Тінь від дерев у такому районі – найцінніше надбання, коли порівняти з розпеченими дворами новобудов.

Символом українського успіху є переїзд із хрущівки у новобудову. Але навіть якщо тут немає настільки занедбаних територій, як у старих районах, вартість комунальних послуг для мешканців набагато вища, але температура влітку у дворах понад +50 градусів. Навіть у тіні кущиків +35. “Екологічний” паркінг, на якому пробивається травичка, не рятує, адже не має тіні дерев

Проте країни зі стабільно теплим кліматом давно будують малоповерхові житлові будинки невеликими кварталами з відносно вузькими затіненими вулицями. Тут можна розв'язати одразу кілька проблем, змішавши та поєднавши функції. Перші поверхи – це одразу дрібний бізнес, кафе, перукарні, мініпекарні, офіси чи приватні кабінети й навіть СТО. Верхні поверхи – житло з відкритими балконами. Члени громади живуть більш відкрито, з балкона видно, що діється на вулиці, люди частіше пересуваються між будинком і закладами обслуговування, спілкуються, витрачають та заробляють гроші поруч із домом.

Типовий вигляд для міста Південної Європи. Жалюзі на вікнах є, балкони є, кондиціонерів немає, останні можуть виходити у внутрішній двір будинку. Типова відмінність між будинками в спекотних європейських країнах та пострадянськими новобудовами-мурашниками, де кожен у фортеці – за парканом, за заскленим балконом і з кондиціонером на фасаді

Офісні центри, вдалий український приклад

Для офісних будівель, де один управитель і немає поділу на приватні квартири, набагато простіше зробити фасад в одному стилі. Залежно від орендної вартості площ, від місця розташування – навіть в українських реаліях є приклади застосування прогресивних рішень. Це й озеленені дахи, які збирають дощову воду і використовують для росту насаджень, і подвійні фасади.

Подвійний фасад офісної будівлі Київгазу на вул. Бойчука у Києві має зовнішній фасад з суцільного скла, без рам, яке кріпиться до внутрішнього, основного фасаду через спеціальні консолі та місточки. Останні виконують кілька функцій. Вони використовуються як сонцезахист, адже мають ґратчасту структуру, що попускає дощ і потоки повітря, але не сонячні промені під кутом. І як власне місточки, по яких ходять для миття вікон, а також як конструкції, що тримають на собі фальшфасад.

Гаряче повітря затримується на зовнішньому фасаді, а широкий проміжок майже в метр між фасадами дає повітрю змогу рухатися від землі до даху, тим самим пасивно, без застосування енергії на роботу системи охолодження, охолоджувати внутрішній фасад і створювати комфортний мікроклімат у приміщеннях.

Зовнішній фасад – суцільноскляна стіна, тримається по чотирьох кутах на спеціальних шайбах, які своєю чергою через балки закріплені у внутрішній фасад

Між зовнішньою суцільною стіною зі скла і внутрішньою з вікнами прокладені містки для обслуговування, миття скла. Таким чином і естетична складова, і функціональна гармонійно та по-сучасному поєднані

Для затінення південного скляного фасаду офісної будівлі застосовано широкі горизонтальні решітки, через яких вільно проходить дощ і потоки повітря, але затримуються гарячі сонячні промені. Взимку сонячних днів менше, і сонце не підіймається високо над горизонтом, тому виносні конструкції сонцезахисту не заважають променям потрапляти у робочі приміщення

Руйнівні дощі, захист від підтоплення

Можна прожити все життя і не замислюватися, як збудоване місто і куди дівається дощова вода з вулиць. Уява багатьох навіть не торкається цього питання – вода кудись тече, і якось воно собі там висихає. Але ще з часів Давнього Риму придумали безліч рішень для того, щоб дороги були сухими та проїзними. І широкі камені, між якими пройдуть колеса колісниці та певний час стоятиме дощова вода, проте їхня поверхня залишається сухою для пішоходів, і жолоби для дренажу води вздовж доріг. У азійських країнах звичним явищем є так званий арик – глибока канава по всій довжині дороги на узбіччі.

Але попри те, що будівельні норми передбачають влаштування зливоприймальних решіток і ухилу від центру дороги до узбіччя, цього явно недостатньо. Коли накладається одразу кілька особливостей сучасного міста – суцільні асфальтні поля, відсутність поверхонь, що пропускають воду в землю та дороги, нижчі за узбіччя – утворюються величезні калюжі на тисячі літрів води, місцями завглибшки до пів метра. Вулиці навколо зупиняються на кілометри.

До площі Перемоги у Києві сходиться кілька широких вулиць. Дощова вода ними, немов гірськими ріками, стікає донизу, створюючи гігантську калюжу. У центрі площі є велика клумба, вона могла б брати на себе потоки води, якби не була оточена “дамбами” – високими суцільними бордюрами. З погляду птаха клумба виглядає красиво – розкреслена геометричними малюнками, по яких висаджено самшити й однорічні квіти, а з позиції міського планування – явно невдале рішення, де заради своєрідної естетики втрачено функцію дренажу

Мерія Лондона розробила спеціальний посібник, де наочно спробували пояснити, що у містах, особливо в умовах змін клімату і раптових злив, неможливо зробити каналізацію і дренаж, які б прийняли багатотонний наплив води. Тож слід проєктувати та будувати газони та спеціальні “дощові” клумби значно нижче рівня асфальтних доріг для того, щоб надлишки води могли вільно стікати на поверхні, які її не затримують.

Ілюстрація з містопланувального посібника від мерії Лондона. На ній бачимо зелені зони, призначені для збору дощової води

Окрім спеціальних газонів та “дощових садів”, тобто понижених нижче рівня заасфальтованих площ і доріг відкритих ділянок для утримання та дренажу води, є й інші заходи. У містах є так звана зливова каналізація – великі підземні колектори, куди скидається дощова вода з доріг, талий сніг. У Києві – це підземні ріки, що колись текли поверхнею, а в кінці XIX – на початку XX століття були взяті в бетонні тунелі. Це ріки Либідь, Клов, Нивка, Глибочиця, розгалужена багатокілометрова система дренажних штолень на Печерську. (Докладно про них читайте у нашому матеріалі Лабіринти київських вод). У Львові – Полтва під центральним проспектом міста.

Але сучасні європейські тенденції свідчать про те, що жодні зливові каналізації не здатні повноцінно протистояти сучасним викликам та змінам клімату, тому у країнах ЄС починають впроваджувати “зелені дахи”. Багато будівель своєю площею забудови забирають природну можливість ґрунту пропускати воду. Де раніше була земля – зараз не тільки дороги, а й величезні площі дахів, вода з яких стікає вниз, додаючи проблем під час потужних злив.

Якщо дах зробити пласким, засипати ґрунтом та посадити траву чи кущі, земля утримуватиме воду від дощів та використовуватиме її для росту зелених насаджень. Таким чином те, що було проблемою, може стати корисним.

Звісно, на дахи не висаджують рулонні газони – міські ландшафтні планувальники добирають стійкі до засух та морозів багаторічні трави. Вони не потребують постійного покосу “під корінь”

Будь-який живий ландшафт на даху потребує постійного догляду, це не бетон чи асфальт. Також не можна залишати відкритий ґрунт – його потрібно засипати спеціальною мульчею. Це запобігає пересиханню і пиловим бурям, які ми вже починаємо бачити у наших містах, де традиції та норми все ще породжують нам потенційні проблеми й далеко неєвропейський вигляд міського середовища.

Предмет заздрощів:

У ці дні в Марселі будується житловий будинок La Calanque, що з внутрішнього двору буде обсаджений деревами за вертикаллю. Кожен балкон – окрема частина рукотворного лісу. Внутрішній двір цього житлового комплексу нагадує місцеве середземноморське узбережжя.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

місто зливи клімат урбаністика архітектура спека