«Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся до роботи і тренувань, пробує нові види спорту, не відмовився від звичного ритму життя.Спочатку вони збиралися в Гідропарку, просто щоб побути «поміж своїх», поговорити. Потім людей стало більше, почали думати, як робити щось більше. У березні минулого року зʼявилася ГО «Ветерани 128 батальйону ТрО Дніпровського району».Артем розповів про свій шлях із війни додому, про те, з чим довелося справлятися і звідки сили підтримувати інших. «Я дійду. Похрін як. Але дійду», — сказав він собі, піднімаючись на Говерлу. Втративши ногу на війні, киянин Артем Скрипник повернувся д