Неважко помітити, що найбільше сил колишня помаранчева команда доклала не для боротьби з своїм політичним опонентом – Януковичем, а для взаємопоборювання. Більше того: ближче до виборів ситуація з взаємною недовірою набула критичних розмірів, а рівень недовіри між формальними партнерами по коаліції набув таких критичних розмірів, що повністю дезінформував виборця і привів до зміни влади в країні. Чому завжди б’ють своїх, з’ясовувала: Соня ПОЛЧОК

Два місяці тому, коли ЦВК оприлюднила результати президентських виборів, всі завмерли в очікуванні: «Зараз почнеться!». Юлія Тимошенко мала оголосити джихад та знищити все, що ставить під сумнів її президентство. Ніхто навіть не підозрював, що вона схилить голову і покірною ходою піде в опозицію. Зараз вона меланхолійно спостерігає за ситуацією, час від часу відпускаючи відсторонені коментарі. Що сталося? ZaUA.org розробив кілька версій, чому мовчить головний опозиціонер країни. Конспірологією займалася: Аманда ЩУР

Здавалося б, ну що може бути простішого, як оголосити себе опозицією - сиди собі, переставляй віртуальних міністрів з одного крісла на інше, час від часу виступай з заявами, час від часу пиши якийсь (бажано популістський) законопроект та іноді блокуй трибуну. При цьому не несучи ніякої відповідальності ні за що. І критикуючи владу – тим більше, що вона дає для цього підстави. Та ще й в країні, де чинний Президент не набрав підтримки і половини виборців і потенціал для росту його популярності фактично вичерпаний. За опозицією горювала: Соня ПОЛЧОК

Учора вчергове довідався, що саме я обрав президентом такого собі Хама. А возвеличивши його, як виявилось, я не зупинився на досягнутому – і призначив одного україножера міністром освіти. Далі – більше: я благословив реванш кримінальної олігархії та ментівської сваволі і напустив на країну пошесть чергової русифікації… Черговим противсіхом виявився: Тарас АНТИПОВИЧ

Відставка Кабінету міністрів поставила перед нами два питання, які узагальнено можна змалювати : що ж буде з Тимошенко без України і що буде з Україною без Тимошенко. Обоє питань загадкові і не прогнозовані. Хіба що у першому випадку відповідь все ж таки певною мірою в руках Юлії Володимирівни, а в другому… В другому Тимошенко своїми руками зробила все, щоб від неї не залежало нічого. За Тимошенко вболівала: Соня ПОЛЧОК

Головний фірмовий знак української політики - це її надривна істеричність, вірніше, надмірно істеричний стиль поведінки лідерів наших партій. А інакше важко втриматися на хвилі виборчих симпатій - крім як постійно бити у дзвін, закликаючи до останнього і рішучого бою, альтернативою якого виступає хіба що прірва і руїна. Істеричний політолог: Антон ЗІКОРА

Немає кращого місця для того, щоб почути голос народу, ніж зранку поблизу будь-якого столичного відділення зв’язку. Годину так десь о пів на дев’яту - коли навколо пошти збирається колектив людей похилого віку в очікуванні пенсій. Ці місця концентрації пенсіонерів є вироком сучасним політтехнологіям і водночас нестандартним соціальним зрізом. :) З аґенцією "Одна Баба Сказала" працювала: Соня ПОЛЧОК

Електоральний географ з США Олександр Кірєєв цікаво досліджує українські - разом з іншими - вибори. ZaUA.org попросив його проаналізувати ситуацію з резонансним голосуванням "противсіхів" - хто ці люди і за кого вони голосували в першому турі. Досліджував: Олександр КІРЄЄВ

Коріння бід України тягнуться далеко за слабкість Ющенка чи популізм Тимошенко. У країні відсутня сильна еліта та досвід суверенітету. Крім короткого періоду відразу після більшовицького перевороту, Україна ніколи не була незалежною країною в сучасну епоху. Янукович може не впорaтися з проблемами, котрі стоять перед Україною. Про це йдеться у свіжому номері британського тижневика The Economist. Підготував: Сергій КЛИМКО

Ми попросили людину, яка хотіла проголосувати проти всіх, але зрештою проголосувала за Тимошенко, пояснити свій вибір. І ця людина задає логічне запитання тим, хто не підтримав жодного кандидата: "А що далі?" За Тимошенко голосував: Андрій ГАРАСИМ, журналіст