Приміщення нового театру на Подолі, навколо якого взимку вирували пристрасті, сміливо претендує на звання одного з найкращих мистецьких просторів Києва та України

Вже кілька днів ми спостерігаємо за хвилями обурення, які здіймаються у соцмережах з приводу будівлі “Театру на Подолі”. Оскільки основна дискусія відбувається здебільшого у Фейсбуку, “Тексти” вирішили відстежити ключові тези її учасників. Багато киян обурюються театром, але якщо вступити з ними у дискусію – стає зрозумілим, що їхній гнів базується на трьох міфах. Ми їх дослідили. Автор: Орест Зог

«І я не дозволю якимось ледарям забирати у мого Подолу сучасне, чесне і яскраве майбутнє. Я висміюватиму невігластво і бажання хоч якось (обгаджуючи проект) приєднатися до успіху людей, які зробили неможливе", — написала актриса про критику нового приміщення Театру на Подолі. Ми підібрали фотографії, які показують, що будувати сучасні будівлі в історичному центрі — нормальна практика. Автор: Орест Зог

Новина про таку «революцію» приводить архітекторів в екстаз. Актори скандують «Разом нас багато!» та влаштовують грандіозне святкування з не менш грандіозним похміллям. А щойно минулося похмілля, знову змінилася влада. До бюро приходить у гості новий можновладець. Сюжет ідеально накладається й на новітню історію України з її доволі суперечливою синусоїдою лібералізацій і закручувань гайок: початок двотисячних – Помаранчева революція – побудова диктатури Януковича – Революція Гідності. Критик: Олег Коцарев