#суспільство

Статті

Тайм-менджмент по-українськи: Приходьте завтра

Запізнення у понеділок – це взагалі «правило хорошого тону» - ну всі ж після вихідних, хіба незрозуміло?! Всі ми звикли до того, що фактично жоден заклад у нас не починає повноцінно працювати рівно о дев’ятій ранку і зачиняє свої двері не пізніше 17-50. Якби інфляцію такого ресурсу як робочий час можна було обліковувати у процентах, як і падіння валюти – обвал купоно-карбованців початку 90-х виглядав дрібною пригодою проти змарнованих людино-годин в українських компаніях. Автор: Костянтин Воздвиженський
Статті

Що потрібно аби демократія «працювала»? Лекція

Демократія приносить добробут коли люди терпимимі до інакшості, відкидають насилля і схильні до компромісів. Також необхідна свобода, верховенство права і влада, яка постійно свариться між собою. Лекцію в Могилянці читав професор Стенфорду Ларрі Даймонд Конспект: Сергій Клімович
Статті

Портрет українського офіцера: радянська міфологія, постійні борги і корпоративна солідарність

Cлужба під постійною загрозою скорочення, з непевними соціальними гарантіями, туманною оборонною доктриною і допотопною технікою з одного боку загартовує, а з іншого розбещує тих, кого в усі роки за всіх режимів прийнято називати захисниками Батьківщини. З вояками спілкувався: Костянтин Воздвиженський
Статті

«Ляже, як миленька». Знову про сексизм у рекламі

Знайома подала до суду на фірму, що торгує колготками. Через сексизм у рекламі. Там на картинці була дівчина, що сидить на ліжку і натягає ці колготки. Знайома стверджувала, що сексизм страшний. А власник фірми їй в суді каже: «Ви що хочете, щоб ми колготки в рекламі на голову натягали?». Сексистська реклама щодо жінок переважно зустрічається там, де рекламований товар начебто розрахований для чоловіків – будматеріали, алкоголь, комп’ютери й інтернет. В Україні майже повною відсутня культура поваги до жінки як до людини. Автор: Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини
Статті

Ціна життя дитини лише 500 доларів. Як благодійники утримують лікарняне відділення

Ця історія про багатодітну сім’ю із Києва, котра фінансово підтримує дитяче відділення Інституту нейрохірургії. За свої кошти купують ліки для дітей, оплачують операції, роблять ремонти та багато іншого. І в той же час у державних дитячих будинках від водянки мозку помирають діти. Не через відсутність коштів, а від байдужості персоналу. Ціна життя дитини 500 -1000 доларів. Але, мами все одно відмовляються від дітей з такою хворобою. Це пояснюється неграмотністю багатьох регіональних лікарів. Автор: Галина Будівська