У четвер, 23 травня, об 11:00 у приміщенні пресцентру «Медіацентр-Україна» відбудеться круглий стіл «Успіхи та виклики реабілітації військових в Україні: пошук рішень», під час якого журналісти Texty.org.ua, посадовці МОЗ і МОУ разом із представниками громадськості обговорюватимуть пріоритети державної політики у сфері реабілітації військових на найближчі 5 років і яку роль у цьому процесі можуть відіграти приватні та волонтерські ініціативи. Запрошуємо на захід медіа та активістів.

“На тілі мого сина не залишилося живого місця, він поранений і контужений. Якби не було цього центру, йому було б надзвичайно важко” — ось як відгукується про Соціально-психологічний центр у Славутичі Валерій Худолєй, заступник командира Славутицької роти охорони ЗСУ.Він має трьох синів, які також воюють. Колись Соціально-психологічний центр Славутича допоміг його родині, а тепер він запрошує сюди своїх підлеглих.

Зіновій Паляниця дістав осколкове поранення обох ніг під Бахмутом 20 грудня 2022 року. Побратими вивезли його з-під обстрілів. Пройшов через багато лікарень. Численні осколки, що залишилися в нозі, завдавали нестерпного болю.«У державних лікарнях казали, що нічого не можуть зробити, що так все і буде, — розповідає Зіновій. — Мені порадили добровольчий шпиталь «Брасс». Тут багато кого на ноги поставили. Тут хороші лікарі, спеціалісти».

Національний реабілітаційний центр “Незламні” у Львові — унікальне місце. Це великий суперсучасний мультидисциплінарний центр, де військові та цивільні люди з травмами можуть пройти повний курс лікування — від операції до протезування та відновлення зовнішності.Texty.org.ua побували в “Незламних” і дізналися, чим особливий центр, як тут створюють протези для військових і як можна потрапити сюди на реабілітацію.

Державне підприємство “Галичина” у Львові раніше спеціалізувалося на комплексній реабілітації людей з інвалідністю. Однак через повномасштабне вторгнення центр змінив фокус діяльності й тепер опікується лише військовими, які проходять реабілітацію після важких травм і ампутацій кінцівок.Texty.org.ua відвідали “Галичину”, щоб дізнатися, як відбувається реабілітація в центрі, як військові можуть туди потрапити, з якими проблемами стикаються пацієнти і як можна підтримати свою близьку людину після травми.

Чернігівець Сергій Погребняк, зв’язківець 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, воює з першого дня повномасштабного вторгнення. Був на війні й раніше: його мобілізували у 2015-му в 36-ту окрему бригаду морської піхоти. Після демобілізації у 2016-му почав пити. За чотири роки спився, намагався покінчити життя самогубством. Повернутися до життя тоді йому допомогли в приватному реабілітаційному центрі.

“Не очікуйте, що людина повернеться з фронту такою, як була, — радить психолог Сергій Тітаренко. — Не розпитуйте про досвід. Усі розповіді про війну має ініціювати той, хто повернувся. Не будьте байдужими, але й не будьте нав’язливими”.У розмові з Texty.org.ua колишній військовий розповів про свій шлях до професії психолога, про те, чим різняться системи психологічної реабілітації військових у США і в Україні та як допомогти ветеранам адаптуватися до життя за межами армії.

«Жоден психолог не допоміг мені так, як перебування поруч із людьми, які мене розуміють. Ігор реально врятував мені життя», — розповідає військовослужбовець Руслан Косенко.

У військового з явними ознаками ПТСР (посттравматичний синдром) стався вибух емоцій, коли продавці не змогли підібрати навушники до його телефона. Наш репортер проходив поруч і спостерігав за цією болючою сценою. Усім ніби було зрозуміло, що справжня причина такої реакції не відсутність товару. Перед продавцями стояла людина, яка довгий час перебувала на передовій і дістала поранення. Але підібрати потрібні слова, щоб розрядити ситуацію, ні продавці, ні охоронці, які підійшли на крик, не змогли.

"Стоять у кімнаті дорослі мужики, починають перебирати пальцями, показувати дулі, водночас треба ще стежити за диханням. Голос із колонки каже: "А зараз я торкатимуся до вашого чола", — Валентин Плітчук весело копіює монотонний голос із терапевтичних сеансів. — Ходить якийсь чувак і всіх мужиків торкає за спину. Тоді я думав, що не вистачає тільки халата й м’яких стін".