Після чотирьох років за фанерою та мішками з піском кияни знову бачать памʼятники Лесі Українці, Миколі Лисенку, княгині Ользі та засновникам Києва. Монументи, які багато років були міськими орієнтирами, тлом для зустрічей і фото, на початку великої війни зникли з міського простору. Тепер вони повертаються: влада розбирає потріпані тимчасові захисні споруди. Але що їх чекає, окрім «демішкування» та очищення?

Демонтаж пам’ятника Булгакову став останнім боєм для цілої «цитатної еліти» — людей, які роками вибудовували свою культурну винятковість навколо кількох «правильних» книжок і завчених афоризмів. Проблема лише в тому, що захищають вони сьогодні зовсім не Булгакова.

17 травня в московському метро на станції «Таганская» відбулася незвичайна подія. Пенсіонер із гвоздиками повільно підійшов до нового барельєфа, перехрестився й опустився на одне коліно. Перед ним не ікона, а силует Йосифа Сталіна. Чоловік переконано заявив: диктатор урятував його батька, а все зло, яке приписують Сталіну, — вигадки: «Он многих спас, а то, что сейчас несётся ложь, — это не наше, не русское, не белорусское».